до раків.
– Добре, – каже собачка, – ходім!
От і пішли. Знайдуть оце жабу й питають:
– А що, винесеш нам із моря перстень? Винось, а то вб'ємо.
Яку піймають, то вона їм і каже:
– Я знаю, де ваш перстень. Пустіть мене, то я вам його принесу.
Вони пустять її, то вона собі й попливе, а про перстень і ні гадки. То жаби боялись їх, а то вже й перестали. Котра попадеться, то зараз і каже: «Принесу перстень», вони її й пустять. От ідуть вони увечері понад морем, аж дивляться – жабеня скаче. Вони піймали його та й питають:
– Ти знаєш, де в морі лежить перстень?
– Не знаю… квак, квак!
– Як ти не знаєш, то ми тебе вб'ємо.
І почали те жабеня душити. Стара жаба побачила, вилізла з води, та така здорова, як відро, та й каже:
– Не бийте моєї дитини: я вам із моря винесу ваш перстень.
– Добре, – кажуть, – ми його будемо держати, аж поки ти нам принесеш; як принесеш, тоді його пустимо.
Пірнула та жаба в море, знайшла перстень, віддала їм. Вони перстень узяли, пустили те жабеня і побігли до стовпа. Прийшли до свого хазяїна, аж він уже весь хліб поїв; уже два дні і кришки в роті не було, – такий сухий став, як скіпка. Зараз котик подерсь до віконця, віддав йому той перстень. Він перекинув його з руки на руку – зараз і явились слуги. От він їм:
– Перенесіть цей стовп назад туди, де й був, і щоб був знову з нього палац, а в ньому моя жінка й мати.
Тільки сказав – так усе й зробилося. Жінку ж він прогнав, а сам там живе з матір'ю, з котиком та з собачкою.
Яйце-райце
Колись була птиця жайворонок царем, а царицею – миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця – давай вони зерном ділитися. От одне зерно зайве було. Миша каже:
– Нехай мені буде!
А жайворонок каже:
– Нехай мені!
Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Потім миша каже:
– Ну, я краще його перекушу.
Цар на це діло згодився. Миша тільки взяла зерно в зуби та в нору й побігла. Тут цар-жайворонок збирає всіх птиць, щоб звоювали царицю-мишу, а цариця-миша скликає всіх звірів, – і почали війну. Як вийшли в ліс, – то що звірі хочуть яку птицю розірвати, то вона на дерево; а птиця як візьме, літаючи, бити звірів… Так билися цілий день, а потім увечері сіли всі спочивати. Коли цариця огляділась, – аж немає на війні комашні! Тоді вона звеліла, щоб конче була на вечір і комашня. Коли це приходить і комашня. Цариця й загадала їй, щоб вона вночі полізла на дерева і за одну ніч повідкушувала птиці пір'я коло крил.
На другий день, тільки що розвиднілось, цариця кричить:
– Ану, вставайте воюватися!
Птиця що підійметься, то й упаде на землю, – там звір її і розірве. Отак цариця-миша звоювала царя-жайворонка.
А один орел бачить, що лихо, сидить на дереві і не злітає. Коли тут іде стрілець, побачив, що орел сидить на дереві, – як поцілиться
