вимагала реалізації недійсного права лише для однієї – в даному випадку т. зв. «трудової», і то лише україномовної – частини підданців (тобто громадян) Російської держави.
Декларація Крайового комітету
Текст декларації такий: «В видах успешного согласования деятельности государственных, общественных и национальных учреждений и организаций Украины, в интересах утверждения нового строя и устранения национальных обострений учреждается должность временного краевого комиссара, с поручением организовать Краевой совет из представителей всего населения украинской территории, т. е. губерний Киевской, Подольской, Волынской, Черниговской, Полтавской, Харьковской, Екатеринославской, Херсонской и Таврической (выделение украинских частей из этих губерний и, наоборот, включение в состав украинской области украинских частей из смежных губерний, каковы Холмская, Гродненская, Минская, Курская, Воронежская, Кубанская обл. и пр., предоставляется Краевому совету по соглашению с Временным правительством и населением этих территорий). Краевой комиссар должен являться представителем Временного правительства в Краевом совете и посредником в сношениях его с Временным правительством».[87]
Констатація
У даному разі маємо справу зі спробою нелегітимного органу (який нібито представляв «культурні» інтереси лише однієї з національних груп громадян) розповсюдити свою владу de facto на 15 з 58 губерній країни, з яких лише 9 можна було назвати власне «українськими» з етнографічної, культурної, історичної, але аж ніяк із точки зору політичної або юридично-правової.
УЦР: курс на війну з Тимчасовим урядом
Уже від першої половини травня УЦР свідомо взяла курс на загострення відносин із законним центральним урядом. Рівень сучасних уявлень про комплекс відносин між УЦР та Тимчасовим урядом сформований ґрунтовними дослідженнями О. Кудлай. З її кандидатського дослідження, наприклад, випливає, що російська демократія не заперечувала принципу «права націй на самовизначення», принциповим було винайти юридичний механізм для імплементації його в життя. Дослідниця показала, що відносини між УЦР та Тимчасовим урядом і російськими політичними партіями в 1917 р. детермінувалися тим, що останні, «визначаючи шлях до розв’язання національного питання в Росії, беззастережно дотримувалися збереження її цілісною державою і відкладали його розв’язання до скликання Всеросійських Установчих зборів». У цьому питанні уряд послідовно обстоював принципову позицію: ««українське питання» становить одну з проблем майбутнього державного устрою Росії і тому його вирішення перебуває у виключній компетенції Всеросійських Установчих зборів».
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard,
УЦР… Т. І. – С. 86.
