потребою організацію Крайової ради (Областного совета) з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств, до чого ініціативу повинна взяти Українська Центральна Рада».
7. «Український з’їзд, визнаючи право всіх націй на політичне самоопреділення, вважає а) що кордони між державами повинні бути встановлені згідно з волею пограничної людности <…>»
8. «…Щоби в тих країнах Федеративної Російської Республіки, в яких український народ складає меншість людности, українському народові були забезпечені права меншости на таких же умовах, на яких на Україні забезпечуються права меншості неукраїнців».[75]
Констатація
Отже, перший документ першого Українського національного з'їзду разом із цілком демократичними засадами сформулював і такі, що їх згодом в іншій центральноєвропейській країні назвали «фашистськими». А саме зажадав створення держави, заснованої на принципі національної сегрегації. Цей принцип, очевидно, несумісний із поняттям «демократія», яка передбачає запровадження рівних прав для всіх, а не створює особливих прав для будь-якої більшості або меншості. Власне, саме такий принцип було якщо не цілком зреалізовано, то ясно задекларовано відомим імператорським Маніфестом у жовтні 1905 р. Слід також наголосити і на тій обставині, що всі попередні законодавчі корпуси, які впродовж 1000 років діяли на території сучасної Правобережної України, не знали такого поняття, як «національна меншість» або «національна більшість», і, отже, не знали і знати не могли відмінностей у правах та обов'язках між ними.
Аналізуючи перебіг Національного з'їзду та ухвалені ним документи, О. Грибенко констатував вакуум легітимності і Національного конгресу і самої УЦР, представництво в якій забезпечувалося на підставі територіального, партійного, професійного, згодом – національного принципів, але не на підставі загального виборчого права. Отже, ця Рада не була створена правовим шляхом! Фактично саме Національний з'їзд відкрив перший етап діяльності УЦР, який тривав, за словами дослідника, до жовтня і за який її діяльність мала політико-декларативний характер. Лише від жовтня розпочався другий етап, коли її діяльність набула законодавчого характеру, а змістом її «стало вироблення власної правової системи».[76]
Український національний з'їзд та перші паростки українського фашизму – 2
4—8 квітня
«Відновлювальна» конференція УСДРП висловилася щодо майбутнього правового статусу України у складі Росії (підкреслення наше. – Д. Я.). За словами М. Балагана, «автономія була давнім програмовим постулатом УСДРП. Однак у цьому пункті програма партії відзначалась незакінченістю, <…> партія стояла досі на становищі унітарності держави. Квітнева конференція зробила у цьому відношенні крок уперед, прийнявши принципову постанову про автономію для всіх націй та заведення федеративного устрою Російської Республіки».[77]
4—5 квітня
Установчий з'їзд Української
Там само. – С. 58—59 (нумерація наша. –
