таких творів голова Центральної Ради розглядав як політичне завдання першочергової ваги.
У 1917 р. він випустив книгу «З політичного життя старої України. Розвідки, статті, промови». До неї ввійшли праці вченого з української історії XII—XVII ст., видрукувані свого часу в «Записках Наукового товариства ім. Т. Шевченка» та «Літературно-науковому віснику» (1891—1912 pp.). Привертає увагу проблематика дібраних розвідок. Поряд з двома статтями, присвяченими раннім періодам українства («Громадський рух на Вкраїні-Руси в XIII віці» і «Галицьке боярство XII—XIII в.») автор вмістив у книгу матеріали про ті політичні моменти, які в попередні часи та й в 1917 р. поставали в громадській свідомості як найбільш суперечливі: «Хмельницький і Хмельнищина», «250 літ» (до роковин приєднання України до Московського царства), «Богданові роковини», «Виговський і Мазепа», «Шведсько-український союз 1708 р.», «Мазепинство» і «Богданівство».
У грудні 1917 р. друкувалася збірка «З старого й нового. Статті, промови, замітки», до якої ввійшли матеріали «Байда Вишневецький в поезії й історії», «Український рух на схід», «Вихрест Олександр», «Барська шляхта», «Капнист в Берліні», «Мазепинець 1820 pp.», «Про що мріяли наші діди» та ін. Невдовзі мала вийти в світ книга «Під хмарою стоячою: з українського життя». Тоді ж автор готував до друку ще дві книги. Перша – «З історії українознавства і національного усвідомлення (Українознавство XIX в.: Українська історіографія і М. Костомаров, В. Антонович, Ол. Лазаревський і ін.)». Друга – «Розвідки й причини до української історії: (Вступний виклад з історії України. Звичайна схема «руської історії». Етнографічні категорії. Спірні питання староруської етнографії. Нові спроби конструкції початків слов'янського й українського життя. Анти й ин.)». Це була перша частина задуманої публікації. Спроектував автор і другу частину останнього твору, де мав намір вмістити дослідження «Звенигород галицький. Волинська справа 1098—1102. Хронологія галицько-волинської літописи. Чи маємо грамоти кн. Льва й ин.».
Крім того, М. Грушевський у кожній черговій публікації анонсував свої численні історичні твори, які були видрукувані в попередні роки і ще перебували в книжкових сховищах.
Нарешті М. Грушевський планував видати брошуру «Новий лад України», в якій хотів показати, «як має уложитися нове життя України й її відносини до центральних органів Російської республіки».
Невтомний вчений, публікатор, голова Центральної Ради працював над наболілими проблемами України з велетенським завзяттям. Висновки щодо перспектив української справи, Української революції, які постійно обмірковував, він хотів закумулювати в окремому виданні, своєрідному політичному заповіті, який, за прикладом французького ідеаліста Кондорсе, планував назвати гадками і мріями. Проте на кінець 1917 року політичний небосхил затягло темними хмарами, а в січні 1918 р. Центральній Раді довелось залишити Київ. В цей момент радянські війська, що бомбардували столичне місто, спалили родинний
