Про природу богів, II, 65) та по інших прикметах, на яких старожитні ґрунтували більшість як публічних, так і приватних починань, поки наша віра їх не скасувала. А проте і в нас збереглися деякі способи ворожби за зірками, за духами, за тілесними ознаками, снами та іншими речами; яскравий приклад нестримної цікавості нашої душі, жаждивої зазирнути в будущину, ніби їй не досить клопотів нинішніх:
Нащо, Олімпу владарю, тобі захотілось
Смертним до мук додавати зайву турботу —
З грізних ознак прочувати майбутні нещастя?
Хай налітає раптово, що ти їм призначиш,
Хай будуть люди сліпі до того, що жде їх,
Хай вони гріють надію – у вічному страсі!
Та й нема чого знати, що станеться. Нікчемна це річ —
клопотатися марними речами.
і це справді так. Та ба, наша душа не дасть собі з цим ради.
Ось чому мені здалося повчальним те, що сталося з Франческом, маркізом Салуцьким. Він був заступник короля Франциска в його загірньому війську, перший двірський фаворит і завдячував самому королю графство, конфісковане у його брата. Отож він, не зневолений жодною конечністю і навіть усупереч своїм симпатіям, страшенно злякався (як це з'ясувалося) напророченого тріумфу цезаря Карла П'ятого і нашої поразки. Ці дурні пророцтва повторювали всі (надто в Італії, де вони набули такого поширення, що в Римі на суперечку закладали великі гроші, що саме так і станеться). Маркіз часто у колі наближених уболівав над неминучим безголов'ям, навислим, як він вірив, над французькою короною та над його приятелями, аж урешті зірвав бунт і перекинувся до супостата, собі на превелику шкоду, попри всі конфігурації сузір'їв. Проте він повівся в цій ситуації як людина, шарпана суперечливими почуттями; адже маючи в руках міста і збройну силу, ворожу армію під орудою Антоніо де Лейви[37] за три кроки від себе, не позбавлений нашої повної довіри, він міг би нашкодити куди більше, якби захотів. А так унаслідок його зради ми не втратили жодного жовніра, жодного міста, опріч Фоссано[38], та й то по тривалій облозі.
Та млою ночі бог передбачливий
Вповив майбутнє; отож на сміх йому
Рвемось приховане пізнати,
Смертні.
…………………………….Лиш той щасливо, вільно той живе,
Хто б міг сказати будь-коли з певністю:
«Я день прожив, а там – чи хмари
Хай звідусіль нажене Юпітер,
Чи сонцем блисне…»
Дневі радий будь, не турбуйсь майбутнім.
А той, хто вірить цим словам: Оце вам такий доказ: як є ворожба, то є і боги, як є боги, то є і ворожба. Цицерон. Про ворожбу, І, 6, – глибоко помиляється. Куди розумніше висловлюється Пакувій:
Бо
Антоніо де Лейва – верховода на службі Карла V.
Фоссано – місто у П'ємонті.
