type="note">[6] з Конопіштє, отого гладкого, богомільного.
– Матір Божа! – вигукнув Швейк. – От так гарна історія. А де ж це з паном ерцгерцогом таке трапилось?
– Уколошкали його, паночку, в Сараєві з револьвера. Він їздив туди зі своєю ерцгерцогинею автомобілем.[7]
– Он як, пані Міллерова, автомобілем! Ну-ну, такий пан може собі це дозволити. Але йому, мабуть, і на думку не спало, що такі мандри автомобілем можуть зле скінчитись. Та ще й у Сараєві – це ж у Боснії, пані Міллерова. Тут, мабуть, турки рук доклали. Та що там казати: не треба було відбирати в них тієї Боснії та Герцоговини[8]. Ось воно як, пані Міллерова. То кажете, пан ерцгерцог уже став перед Божим судом. А довго мучився?
– Ясновельможний ерцгерцог зразу й сконали, паночку. Звісно, револьвер – не іграшка. Ось недавно в нас в Нусле один пан бавився револьвером і перебив геть усю родину та ще й двірника, що прийшов подивитися, хто це там на четвертому поверсі зняв таку стрілянину.
– Трапляється револьвер, пані Міллерова, що не вистрілить, хоч ти сказись. Таких систем чимало. Але на пана ерцгерцога придбали, напевно, щось ліпше, й голову закладаю, пані Міллерова, що той, хто це зробив, добре на таке причепурився. Бо, знаєте, стріляти у пана ерцгерцога – неабияка праця. Це вам не браконьєрові стріляти в лісничого. Тут уся справа в тому, як до нього добратись. В якомусь лахмітті до такого пана і не посувайся. Тут треба йти в циліндрі, щоб вас поліцай загодя не цапнув.
– Та воно тих напасників, кажуть, було там чимало[9], паночку.
– Про це й говорити годі, пані Міллерова, – сказав Швейк, закінчуючи розтирати коліно, – якби ви хотіли вбити пана ерцгерцога або найяснішого нашого цісаря, то напевне б із кимсь порадились. Більше людей – більше розуму. Цей порадить одне, той інше, й справа вийде, як співається в нашому гімні. Головне, аби не проґавити миті, коли такий пан повз вас проїде. Ось, наприклад, ви, мабуть, пам’ятаєте того пана Луккені, що проштрикнув терпугом нашу небіжчицю Єлизавету[10]? Він же прогулювався з нею, от і вірте після цього комусь; відтоді жодна імператриця не ходить на прогулянку. І подібне чекає ще не на одного. Ось побачите, пані Міллерова, доберуться вони ще й до російського царя й цариці, а можливо, боронь Боже, і до найяснішого нашого цісаря, коли вже почин зробили з тим його дядьком[11]. У старого ворогів до біса. Куди більше, ніж у того Фердинанда. Оце якось один панок у шинку розповідав: прийде, каже, час, і ті цісарі скапуватимуть, як свічки, один по одному; їх, каже, й державна прокуратура не врятує. Потім виявилось, що той пан не мав чим заплатити, й шинкар мусив покликати поліцая. А він як затопить шинкареві в пику раз, а поліцаєві аж двічі. І його відвезли в поліційному кошику, щоб прочумався. Го-го, пані Міллерова, діються нині речі, скажу я вам. Це ще одна втрата для Австрії. Коли я був на військовій службі, один піхотинець застрелив капітана. Зарядив гвинтівку й пішов у канцелярію. Там йому сказали:
Він їздив туди зі своєю ерцгерцогинею автомобілем. – Софія Хотек не була ерцгерцогинею. Франц Йосиф І дуже неприхильно поставився до шлюбу небожа із простою графинею і надав їй лише титул герцогині Гогенберзької з правом іменуватися «її високість». Дітей від цього шлюбу було визнано «морганатичними» (народженими в нерівному шлюбі) і позбавлено права на престол. Навіть під час траурної церемонії Франц Йосиф образив пам’ять подружжя, поклавши на могилу Софії дві білі рукавички (ознака лише придворної дами, яка не має відношення до родини монарха). Сама церемонія відбувалася занадто офіційно і прохолодно. Проте уряд Австро-Угорщини використав це вбивство як привід для оголошення війни Сербії, що стало поштовхом для розпалювання Першої світової війни (1914—1918).
Тут, мабуть, турки рук доклали…не треба було відбирати в них тієї Боснії та Герцоговини. – Швейк помиляється. Фердинанда з дружиною вбив сербський студент Гаврило Принціп (1894—1918) з організації «Млада Босна». У 1908 p. Австро-Угорщина анексувала Боснію і Герцеговину.
Та воно тих напасників, кажуть, було там чимало… – В замаху брало участь принаймні 7 змовників. Перша спроба виявилась невдалою (бомбою Н. Кабріновича було поранено офіцера охорони). Фердинанда було вбито, коли автомобіль звернув на вулицю, де Принціп чекав на своїх товаришів. Безпеку Ф. в Сараєво було організовано вкрай погано. Щоб уникнути занадто пишного прийому Ф. (а відтак гніву імператора), на його охорону було виділено лише 120 поліцейських. На шляху слідування Ф. було розставлено дуже мало солдатів. Сам шлях було обрано невдало (вузькі, незручні для маневру вулички).
…пам’ятаєте того пана Луккені, що проштрикнув терпугом нашу небіжчицю Єлизавету? – Луїджі Луккені – член руху анархістів. 10 вересня 1898 p. у Женеві вбив австрійську цісарівну Єлизавету Баварську – дружину Франца Йосифа І. Ч. Ломброзо наводив фотографію Луккені як одне із підтверджень своєї теорії (див. прим. до с. 39).
…а можливо, боронь Боже, і до найяснішого нашого цісаря, коли вже почин зробили з тим його дядьком. – Швейк знову помиляється. Фердинанд був племінником Франца Йосифа І, а не дядьком.
