Він був такий самий черевань[13]. Та що й казати, адже ж королі ніколи худенькими не бувають. Ну, зараз я йду до шинку «Під келихом», а коли з’являться за тим пінчером, – я вже взяв за нього завдаток, – то скажіть, що він у мене на селі у псарні, я йому недавно підрізав вуха, й, доки вони не загояться, песика не можна перевозити, бо вуха застудяться. Ключ залишіть у двірнички.
У шинку «Під келихом» сидів лише один відвідувач. Це був таємний агент державної поліції Бретшнейдер. Шинкар Палівец мив череп’яні підставки з-під кухлів, а Бретшнейдер марно намагався зав’язати з ним серйозну розмову.
Палівец був відомий грубіян, кожне друге слово в нього було «дупа» або «гівно». Водночас він був начитаний і радив кожному прочитати, що саме написав про цю другу річ Віктор Гюго, переказуючи останню відповідь старої гвардії Наполеона англійцям у битві під Ватерлоо.[14]
– Гарне літо маємо, – вів далі Бретшнейдер свою серйозну розмову.
– Все це гівна варте, – відповів Палівец, ставлячи підставки до скляної шафи.
– Та й устругнули ж вони штуку нам у Сараєві, – з проблиском надії озвався Бретшнейдер.
– В якому «Сараєві»? – перепитав Палівец. – У тому нусельському шинку? Там же щодня бійка. Відома річ – Нусле![15]
– У боснійському Сараєві, пане шинкарю. Застрелили там нашого пана ерцгерцога Фердінанда. Що ви на це?
– Я в такі справи не втручаюсь. З такими справами хай вони мене поцілують у дупу, – чемно відповів пан Палівец, закурюючи люльку. – Бо в наші часи встрявати в такі справи – це однаковісінько що в зашморг лізти. Я дрібний торговець. Хто до мене приходить і замовляє собі пиво, тому я наливаю, а якесь там Сараєво, політика чи небіжчик ерцгерцог – це не для нас, на цьому нічого не заробиш, хіба що камеру в Панкраці.[16]
Бретшнейдер замовк і розчаровано обвів очима порожній шинок.
– Тут колись висів портрет найяснішого нашого цісаря, – за хвилину знову заговорив він, – отам, де тепер дзеркало.
– Еге ж, правду кажете, висів, – ствердив пан Палівец, – та той портрет дуже мухи засрали, от я й виніс його на горище. Бо, знаєте, ще хтось, бува, дозволив би собі кинути якесь слово й могли б із цього вийти неприємності. А на біса мені це здалось?
– У тому Сараєві, напевно, паскудно воно вийшло, пане шинкарю?
На це підступне пряме запитання пан Палівец відповів надзвичайно обережно:
– Під цю пору в Боснії і Герцоговині буває страшенна спека. Коли я там служив, ми нашому обер-лейтенантові мусили класти лід на голову.
– В якому ж полку ви служили, пане шинкарю?
– Я цих дрібниць не пам’ятаю, бо ніколи такими дурницями не цікавився, – відповів пан Палівец. – Багато знатимеш – швидко
Пам’ятаєте, як оті португальці підстрелили свого короля? Він був такий самий черевань. – 1 лютого 1908 р. у Ліссабоні було вбито португальського короля Карлоса І Браганца Кобурзького (разом із сином Луїсом). Навряд чи його можна назвати дуже товстим. На фотографії він виглядає дорідним, симпатичним чоловіком.
…і радив кожному прочитати, що саме написав про цю другу річ Віктор Гюго, переказуючи останню відповідь старої гвардії Наполеона англійцям у битві під Ватерлоо. – Полковник Наполеонівської гвардії Камброн на пропозицію англійців здатися відповів: «Merde! (лайно!) Гвардія вмирає, але не здається». Цю сцену описав В. Гюго в романі «Знедолені» (кн. І, част. ХІV).
Відома річ – Нусле! – Район Праги. Він і досі має погану криміногенну репутацію.
…хіба що камеру в Панкраці – в’язниця в однойменному районі Праги.
