І зі мною вийшло щось подібне. Я теж такий знайда.
Пронизливий погляд слідчого ковзнув по Швейковій постаті, по обличчю й розбився об них. Усе Швейкове єство променіло такою байдужістю й невинністю, що Берніс почав роздратовано походжати канцелярією, й хто зна, чим би все це скінчилося для Швейка, коли б слідчий не пообіцяв послати його фельдкуратові. Нарешті Берніс знову зупинився біля свого столу.
– Слухайте, – сказав він Швейкові, який байдуже розглядався навколо. – Тільки ще раз наверніться мені під руку, – довго мене не забудете! Відведіть його!
Поки Швейка відводили назад до шістнадцятки, слідчий Берніс викликав до себе наглядача Славіка.
– Аж до остаточного вирішення, – наказав він коротко, – Швейк надсилається в розпорядження пана фельдкурата Каца. Приготувати папери на звільнення та з двома конвойними відвести до пана фельдкурата.
– Чи накажете відвести його в кайданах, пане надпоручику?
Слідчий грюкнув кулаком по столу:
– Бовдуре! Я ж вам ясно сказав, приготувати папери на звільнення.
І все, що назбиралося за день у душі слідчого: і капітан Лінгарт, і Швейк, – вилилось бурхливим потоком на наглядача й завершилося словами:
– А тепер розумієте, що ви коронований віслюк?
Так годилося б називати лише королів і цісарів, але навіть і звичайний наглядач – особа некоронована – не був задоволений таким звертанням. Виходячи від слідчого, він копнув в’язня, який прибирав у коридорі.
Щодо Швейка, то наглядач вирішив залишити його бодай на одну ніч у гарнізонній в’язниці, хай ще зазнає втіхи.
Ніч, проведена в гарнізонній тюрмі, завжди викликає приємні спогади. Поряд із шістнадцяткою містився карцер-одиночка, похмура діра, звідки й цієї ночі розлягалося виття замкненого солдата, що йому фельдфебель Ржепа з наказу штабного наглядача Славіка ламав ребра за якусь дисциплінарну провину.
Коли виття вщухло, в шістнадцятій стало чути тільки потріскування знайдених у білизні вошей, які потрапили під нігті в’язнів.
Над дверима, в заглибленні стіни, стояла гасова лампа з дротяною запобіжною сіткою. Лампа світила тьмяно й коптіла. Запах гасу змішувався з природними випарами людських немитих тіл і смородом параші. Після кожного користування параша відкривала свою поверхню, випускаючи нову хвилю смороду в шістнадцятку.
Недоброякісна їжа утруднювала процес травлення, й більшість людей страждала від накопичення газів, які випускалися в нічну тишу. В’язні перегукувались один із одним тими сигналами, супроводжуваними всілякими жартами. У коридорах чулися розмірені кроки вартових, коли-не-коли у дверях відчинялося віконце й в нього зазирав наглядач.
З середніх нар линула тиха розповідь.
– Мене перевели сюди після невдалої втечі. Раніше я сидів у дванадцятій камері. Там ніби тримають за легші провини. Одного разу привели до нас сільського дядька. Цей голубчик
