і шануйте тих Ваших найдорожчих приятелів. Бо все можна по два рази в житті мати, лиш матір і батька вже ні».
Характеризувати вплив батька на особистість О. Кобилянської набагато складніше. Він, безперечно, був для неї зразком того, як досягти життєвої мети, як долати перипетії долі. Письменниця буде пишатися тим, що він, потрапивши на Буковину в 14-річному віці, самотужки зумів здобути необхідну освіту, чесно працював на різних посадах, захищаючи насамперед інтереси знедолених, що завжди користувався повагою і у простолюду, і у своїх зверхників, спромігся дати належну освіту синам і, зрештою, єдиний забезпечував велику родину.
В автобіографічному нарисі «Доля», однак, О. Кобилянська так характеризує його: «Строгий, жестокий мужчина, котрий лиш рідко бував ніжним». А в листі до О.Маковея від 13 січня 1899 року напише: «Ви гадаєте, що якби я бралася і до найгрубішої праці, то батько би сказав: дівче, шкода часу та й тебе до того. Ніколи. Підлогу шурувати і писати – се все одно. В нього се не має вартості».
В окремих щоденникових записах О. Кобилянської йдеться про надмірну ощадливість, навіть скупість батька. Через це донька неодноразово нарікала на нього. Пізніше, щоправда, прийшло розуміння того, що Юліан Якович постійно був змушений думати про те, як прогодувати й одягнути велику сім'ю, як вивести в люди дітей. А риса ощадливості, вміння використовувати все без втрат характеризуватиме згодом і саму письменницю. У спогадах, позначених криптонімом «М. Г.» [очевидно,Марія Герасимович. – В. В.], прочитаємо: «Я завважила в письменниці великий господарський змисл. В єї домі не найдеться нічого, що було би забагато, все обраховане, все потрібне, все зуживається».
«В сім'ї Кобилянських панував старий, традиційний, патріархальний дух української віри, мови й звичаїв, на базі яких існує цей органічний патріотизм, що його можна назвати народно-психологічним у порівнянні до т. зв. раціоналістично-соціологічного патріотизму модерних поступовців», – зауважив Ю. Мулик-Луцик.
Родинне середовище, умови життя й побуту сформували в О. Кобилянської розуміння необхідності наполегливої праці для досягнення запланованого чи омріяного. На доказ цього наведемо уривок із її щоденникового запису, датованого 8 квітня 1884 року, де письменниця, описуючи своє захоплення творами Марлітт (Євгенії Іон), які прочитала «вже по чотири чи й по п'ять разів», зауважує: «Я збираю гроші, хочу придбати собі твори Марлітт. Шию укривало з клаптиків матерії, яке потім продам для цього».
Сімейні традиції утвердили в ній необхідність з великою повагою ставитися до батька та матері, що неодноразово змушувало Ольгу гамувати в собі навіть найсокровенніші бажання, переосмислювати власні вчинки. Хіба не через це майбутня письменниця відмовилася від наміру стати професійною актрисою? У її щоденнику 1 квітня 1886 року занотовано, що вона мала змогу потрапити до трупи українського театру, але відмовилася, зважаючи й на те, як би такий крок потрактував її батько, і враховуючи сімейні обставини: «Мені відповіли,
