володарю?
– Я велів тобі говорити все, що знаєш.
– Уся фамілія говорить, володарю, про втечу дівчини, котра мала замешкати в домі шляхетного Вініція. Після того як ти пішов, Евніка прийшла до мене й розповіла мені, що знає чоловіка, який зуміє втікачку відшукати.
– Он як! – сказав Петроній. – Що то за чоловік?
– Не знаю його, володарю, гадаю, одначе, що мушу тобі це повідомити.
– Добре. Нехай цей чоловік чекає завтра в моїм домі на прибуття трибуна, якого завтра попросиш од мого імені, аби вранці мене відвідав.
Доглядач схилив голову й вийшов.
Петроній же мимоволі почав думати про Евніку. Спочатку йому здавалося річчю зрозумілою, що молода рабиня бажає, аби Вініцій одшукав Лігію тому тільки, щоб не бути змушеною замінювати її в його домі. Але потім спало йому на думку, що той чоловік, якого Евніка рекомендує, може бути її коханцем, і це видалося йому несподівано прикрим. Був, по правді кажучи, простий спосіб довідатись істину, бо досить наказати покликати Евніку, але година була пізня, Петроній же почувався втомленим після відвідин Хрисотеміди, й хотілося йому спати. Одначе, йдучи до кубікулу, пригадав невідомо чому, що в кутиках очей Хрисотеміди помітив сьогодні зморшки. Подумав також, що її краса дужче була розголошена в усьому Римі, ніж є насправді, і що Фонтей Капітон, який пропонував йому трьох хлопчиків із Клазомен за Евніку, хотів її, одначе, купити занадто дешево.
Розділ XIII
Наступного дня Петроній ледве встиг одягтись, як прийшов запрошений Тейрезієм Вініцій. Знав він уже, що жодної новини від брам не прийшло, й повідомлення це, замість того щоб його втішити як доказ того, що Лігія перебуває в місті, засмутило його ще дужче, бо почав припускати, що Урс міг її випровадити з міста відразу після викрадення, а отже перед тим, як раби Петронія почали при брамах пильнувати. Щоправда, восени, коли дні ставали коротшими, зачиняли їх доволі рано, але також відчиняли їх для тих, які виїздили, таких було чимало. За міські мури можна теж було вийти й іншими способами, про які, приміром, раби, що хотіли втекти з міста, знали добре. Вініцій вислав, щоправда, своїх людей і на всі дороги, які вели до провінцій, і до сторожі в невеликих містах, з оголошеннями про двох рабів-утікачів, з докладним описом Урса та Лігії з обіцянкою нагороди за їх затримання. Було, одначе, справою сумнівною, чи ця погоня може їх спостигнути, а коли б навіть і спостигла, чи місцева влада відчуватиме за собою право затримати їх на приватне прохання Вініція, не засвідчене претором[174]. А саме на таке засвідчення не було часу. Зі свого боку, Вініцій протягом усього вчорашнього дня шукав Лігію у вбранні раба по всіх закутках міста, не зміг, одначе, знайти ані найменшого сліду, ані ознаки. Бачив, щоправда, людей Авла, але ці, здавалося, також чогось шукали, й це утвердило його тільки в думці, що не Авлові слуги її відбили і що вони теж не знають, що з нею сталося.
Отож коли Тейрезій оголосив йому, що є чоловік, який береться її відшукати, поспішив щодуху до дому Петронія і, заледве з ним привітавшись, почав про того чоловіка випитувати.
