Фауст. Иоганн Гете

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Фауст - Иоганн Гете страница 11

Автор:
Серия:
Издательство:
Фауст - Иоганн Гете

Скачать книгу

принесли веселих днів картини

      І образів навіки любий рій;

      І першого кохання й дружби тіні

      Встають, немов у казці прастарій.

      Згадалися життя зиґзаґи звинні,

      Минулий жаль, і втрати біль гіркий,

      І ймення тих, що їх зрадлива доля

      В цвіту стяла, мов квіти серед поля…

      Пісень моїх не чують ніжні душі,

      Що слухали пісні юнацьких днів;

      Розвіялись бесіди наші дружні,

      Їх відгомін давно вже відбринів.

      Кругом чужі, хоч, може, й не байдужі,

      Та їх хвала не радує чуттів;

      А ті, що їх, мов рідні, привітають, –

      Розкидані, десь по світах блукають.

      І знов мене привиддя полонили,

      Неначе звуть в мовчазне царство сна,

      Колишній спів мій, майже занімілий,

      Лунає знов, мов арфа чарівна;

      Я стрепенувсь, і сльози забриніли,

      І серце враз відтало аж до дна…

      Теперішнє здалека ледве мріє,

      А що пройшло – ізнов живе і діє.

      Пролог у театрі

      Директор театру, поет і комік.

      Директор

      Обидва ви не раз мені

      В пригоді стали в хвилю скрути;

      Скажіть, яким повинен бути

      Театр у нашій стороні?

      Бажаю я завжди юрбі годити:

      Вона живе, дає й другому жить.

      Стовпи стоять, поміст із дощок збитий,

      І всяк туди, на свято мов, спішить.

      Сидять усі вже, звівши вгору брови,

      До подиву і захвату готові.

      Я знаю, як сподобатися всім,

      А все ж чомусь сьогодні страшнувато;

      Хоч путнє щось незвично бачить їм,

      Але вони читали страх багато.

      Як змайструвать виставу нам таку —

      Нову, й живу, і людям до смаку?

      Люблю, коли у нас під балаганом

      Гучна юрба хвилює ураганом

      І тиснеться до цих дверей вузьких,

      Мов у переймах болісно-тяжких.

      Ще в білий день, ще о четвертій

      До каси товпляться дістать квиток

      І ладні битися за нього до півсмерті,

      Мов це – в голодний рік насущника шматок.

      Лише поет зробить це диво здібний;

      О друже мій, тут твій талант потрібний!

      Поет

      Не говори про натовп той нікчемний;

      Його діла високий дух гнітуть,

      Затьмарюють, як морок ночі темний,

      Затягують у вир, у каламуть.

      Веди мене в небесний світ таємний,

      Де радощі поетові цвітуть.

      Лиш там любов і дружба нас чекають,

      Божественні чуття в серцях плекають.

      Що в глибині грудей у нас постало,

      Що, тремтячи, зірвалось на уста,

      Невдало раз, а інший раз і вдало, —

      Поглине все хвилина зла й пуста;

      А що роки у серці визрівало,

      В довершене творіння вироста.

      Примарний блиск живе одну хвилину,

      Правдивому нема в віках загину.

      Комік

      А що мені з потомних тих віків?

      Коли б і я про них лиш говорив,

      То хто б сучасників розважив?

      А

Скачать книгу