Фауст. Иоганн Гете

      Не можем знати ми нічого!

      Хоч я й розумніший, як бевзні ті всякі,

      Учені, магістри, попи та писаки,

      Хоч я в забобони й страхи не вдаюся,

      Із пекла сміюся, чортів не боюся, —

      Зате ніяких радощів не маю,

      Не вірю я, що я щось знаю,

      Не вмію я людей навчати,

      Не вмію їх на добре напучати…

      Грошей, майна я не нажив

      І слави теж не заслужив;

      Собака, й той не став би так жити!

      Тому-то й почав я ворожити, —

      Чи не одкриє духів міць

      Мені одвічних таємниць,

      Щоб я дарма не мудрував,

      Чого не знаю, не казав,

      Щоб я збагнув почин думок

      І світу внутрішній зв'язок,

      Щоб я пізнав основ основу,

      А не кидав слова-полову…

      О повний місяцю ясний,

      Мій друже тихий і сумний!

      Коли б востаннє з висоти

      Мої страждання бачив ти

      За цим столом чувань нічних,

      Між цих пергаментів і книг!

      Коли б я міг блукать між гір,

      В твоїм промінні ніжить зір,

      Серед печер звиватись духом,

      В твоїй імлі снуватись лугом,

      Весь чад науки там лишити,

      В твоїй росі цілющій змити!..

      Ох! Я ще тут, в тюрмі-норі?

      О мури прокляті сирі!

      У цих мальованих шибках

      Небесний світ – і той зачах!

      Стримлять до неба стоси книг,

      Ненатла точить їх черва,

      їх пилюга густа вкрива,

      І кіпоть осіда на них;

      Уздовж полиць з давнезних літ —

      Реторти, слоїки, склянки,

      Начиння, приладів рядки —

      І це в тебе світ! І це зветься світ!

      І ти питаєш ще, чому

      На серце туга наляга,

      Чому незвідана нудьга

      Труїть всі радощі йому?

      Замість живих природи хвиль,

      Куди Творець людей вселив,

      Навколо тебе – тлінь, і цвіль,

      І жах потворних кістяків.

      Тікай! На волю, на простір!

      Візьми цю книгу чарівну;

      Цей Нострадамів[19] віщий твір

      Тобі відкриє таїну.

      Спізнаєш ти шляхи світил,

      Збагнеш природи вічний рух,

      І в душу вступить повінь сил,

      Коли промовить духу дух.

      Шкода обнять сухим умом

      Священних знаків зміст живий;

      Ви, духи, тут в'єтесь кругом,

      Озвіться ж ви на голос мій!