Фауст. Иоганн Гете

      Вагнер

      Та красномовство все ж нам не байдуже,

      А я, на жаль, в нім знаюся не дуже.

      Фауст

      Шукай заслуги не в словах,

      Не шийся в галасливі блазні!

      Як розум є в твоїх речах,

      То будуть без окрас виразні,

      Бо для правдивих мудреців

      Не треба вишуканих слів.

      Всі ваші фрази дуті, беззмістовні,

      Цяцьковані, бундючно-пишномовні, —

      То вітер лиш, що десь між верховіть

      Сухим осіннім листям шарудить.

      Вагнер

      Ох, довгий лан знання,

      А ми недовговічні!

      Всі досліди мої критичні

      Не раз ця думка зупиня.

      Як важко досвіду набратись,

      Щоб до самих джерел дістатись!

      А там, дивись, на півшляху

      Спіткаєш нагло смерть лиху.

      Фауст

      Пергаментом жаги не вгамувати,

      Не в нім свята, живуща течія;

      Повік тобі на спрагу знемагати,

      Коли суха душа твоя.

      Вагнер

      Пробачте, нам приємно завше

      Побачить, дух часів прослідкувавши,

      Які колись думки у мудреців були

      І як далеко ми тепер вперед пішли.

      Фауст

      Авжеж далеко, аж до зір!

      В часи минулі не сяга наш зір:

      То книга за сьома печатьми.

      А те, що звеш ти «дух часів», —

      В тім лиш відбиток духу письмаків,

      По суті, можем помічать ми.

      Та писанина – то якесь страхіття,

      Поглянувши, світ за очі б тікав:

      То – купа сміття, звалище лахміття,

      А в кращім разі – фарс з життя держав,

      Повчальними прикрашений думками,

      Банальними, як у ляльковій драмі.

      Вагнер

      А світ? А людський ум і почуття?

      Пізнати їх усякий з нас бажає.

      Фауст

      А що ж «пізнати» означає?

      Хто справжнім іменем назве дитя?

      Так, мало хто пізнать хоч дещо зміг,

      Та й ті провидці, серцем необачні,

      Несли свої думки юрбі невдячній;

      За те й палили, й розпинали їх…[23]

      Даруйте, друже, мабуть, час кінчати,

      Бо вже, дивіться, пізня ніч.

      Вагнер

      А я ладен і цілу ніч не спати,

      Аби вести із вами вчену річ.

      Дозвольте й завтра, в Великоднє свято,

      Спитати вас про те, про се.

      Я щирий до наук – і знаю вже багато,

      Але хотів би знати все.

      (Виходить).

      Фауст

      (сам)

      Іще його не зрадила надія;

      Копається в гноїську, скарб шука,

      А знайде часом черв'яка,

      То, дурень, і тому радіє…

      Як міг цей голос пролунати в час,

      Коли тут вився духів рій таємний?

      Та дякую тобі я на цей раз,

      Ти, син землі, над всіх нікчем нікчемний!

      Ти

Скачать книгу