та на протилежних горах Угрів, де до цих пір напередодні різдва святого Іоанна вночі збираються селяни, особливо молодь обох статей, ставлять Віху із смерекового дерева на високій горі і закладають із сушняку вогнище, підпалюють великий вогонь і, взявшись за руки, підперезані чорнобилем, танцюють, співаючи:
Горішняни, долішняни,
Сходітеся на Собітку,
Спечеме си чорну китку, і т. д.
Потім скачуть через вогонь і переганяють через нього худобу. В інших сторонах Галичини не обходять того звичаю, тільки тоді ж надвечір обтикує кожна господиня стріху хати та інших будівель лопухом (Lappa vulgaris) та чорнобилем (Artemisia vulgaris), яким наостанку і підперізуються в той день, щоб (як кажуть) крижі не боліли.
147
У цьому літописі читаємо: «Четвертий Ладо, богь пекельный; сего вѣьрили быти богомъ женитвы, веселія, утѣшенія и всякого благополучія, якоже Еллины Бахуса; сему жертвы приношаху хотещії женитися, дабы его помощію бракъ добрый и любовный быль. Сего Ладона, бѣса, по никакихъ странахъ и до ныне на крестинахъ и на брацѣхъ величають, поюще своя нѣкія пѣсни, и руками о руку или о столь плещуще, Ладо, Ладо преплетающе пѣсни своя, многажды поминають». Полн. Собр. Русск. Лѣт., II, стр. 257.
148
Mater Werborum изд. В. Ганки въ Празі 1833.
149
До цього часу в Галицькій Русі Фреєю, Фрейкою, Фрейдою (Вацлав з Ожська 197) називається зла жінка.
150
Див.: Христомат. церковно-славян. и древне-русская сост. Яковь Головацкій, въ Відни 1854, стор. 343, Slovansky Narodopis sestavil P. J. Szafarzik v Praze 1842. str. 157.
151
«Ветеръ божій духъ». Див.: Галицкій Приповѣдки и загадки собраный Гр. Илькевичемъ. У Вѣдни 1841, стр. 17.
152
Див.: Пѣсни Малороссійскія изд. Мих. Максимовичемъ Моск. 1827, кн. IV. 4.
153
У збірнику пісень М. Максимовича (Москва, 1827) читаємо:
Як ворон до тебе
У віконце закряче:
З-за моря прискаче
Козаченько твій.
Як явор зелену голівоньку склонить,
Зозуля кукукне, діброва застогне,
І кінь під тобою спіткнеться, зітхне!
Тоді вже не буде на світі мене.
154
У такому розумінні співець Ігоря сказав вельми поетично: «единъ же (Изяславъ) изрони жемчюжину душу изъ храбра тела чрезъ златое ожиреліе».
155
В самій Галичині знайдено три стародавніх кладовища, де викопано глиняні посудини з попелом спалених покійників чи попільниці; саме поблизу Судової Вишні і біля сіл Виспа і Рукомиша. Шкода тільки, що досі ніхто із учених не дослідив місцевості і не здобув хоча б один зразок для Музею Народного дому.
156
Див.: Славянская Мифологія. Сочиненіє Н. Костомарова. Кіев. 1847.
157
Про той рай згадують наші весільні пісні; весільне деревце називається райське деревенько. Ди
