одержали подарунок від монарха й побачили, як їхні імена записано в книгу великодушних, Задіґ же одержав чару. Цар зажив слави доброго монарха, яка недовго за ним зберігалася. Цей день відзначили святами, довшими, ніж звичайно. Спогади про них ще збереглися в Азії. Задіґ говорив: «Я нарешті щасливий!» Але він помилявся.
Розділ шостий
Міністр
Цар утратив свого першого міністра. Він обрав Задіґа, щоб той обійняв цю посаду. Всі вродливі вавилонські дами плескали в долоні від цього вибору, бо, відколи існувала імперія, ще не бувало такого молодого міністра. Всі улюбленці розсердилися, Заздрісник почав харкати кров'ю, і ніс у нього надміру розпух. Задіґ, подякувавши цареві з царицею, пішов подякувати ще й Папузі.
– Прекрасна птахо, – сказав він йому, – це ви врятували мені життя й зробили мене першим міністром; сука й кінь їх величностей заподіяли мені багато лиха, але ви зробили добро. То ось від чого залежить людська доля! Але, – додав він, – таке дивне щастя, може, швидко й зникне.
Папуга відповів:
– Так.
Це слово вразило Задіґа, та бувши, проте, добрим фізиком[71] і не вважаючи, що з папуг бувають пророки, він швидко заспокоївся; він узявся ретельно керувати своїм міністерством. Він змусив відчути святу міць законів і нікого не силував відчувати вагу свого високого титулу. Він не обмежував волі голосів у дивані,[72] і кожен візир[73] міг мати свою думку, не викликаючи його гніву. Коли він розв'язував якусь справу, то не він її вирішував, а закон, але коли закон був надто суворий, він його пом'якшував. Коли ж бракувало законів, його правосуддя вимагало, щоб корилися законам Зороастровим.
Це від нього успадкували народи велике правило, що краще зважитися звільнити одного винуватця, ніж засудити одного невинного. Він думав, що закон зроблено на допомогу громадянам тією самою мірою, що й на острах. Його головний талан полягав у тому, що він умів з'ясовувати істину, тоді як переважно всі люди намагаються її затьмарити. З перших же днів свого порядкування він почав користуватися з цього талану.
Один визначний вавилонський купець помер в Індії; своїми спадкоємцями він зробив двох синів з тим, що вони одержать рівні частки по тому, як віддадуть заміж свою сестру. Та він полишив ще подарунок у тридцять тисяч золотих монет тому з двох синів, про якого вирішать, що той більше його любить. Старший збудував йому гробницю, другий додав частину своєї спадщини до сестриного посагу. Всі говорили: «Старший більше любить свого батька, а менший – любить свою сестру, отже, це старшому належать тридцять тисяч золотих». Задіґ звелів привести їх обох по черзі. Старшому він сказав:
– Ваш батько не помер, він одужав і повертається до Вавилона.
– Хвала Богові! – відповів молодик. – Тільки ця гробниця коштувала мені дорогенько.
Потім Задіґ сказав те саме меншому.
– Хвала
