з відстані часу. Театр увійшов у життя Леся Курбаса ледь не з пелюшок, у буквальному розумінні – ледь не з пелюшок. Народився в готелі галицького містечка Самбора, де його батьки перебували на гастролях. Визирав з-за лаштунків львівського пересувного театру «Руська бесіда», вишукуючи очима батька і матір. Й надалі театром і у театрі він жив усе життя – гімназійні й студентські аматорські театральні гуртки, львівський пересувний театр «Руська бесіда», «Гуцульський театр» Гната Хоткевича, театр «Тернопільські театральні вечори», перший український стаціонарний театр Миколи Садовсь-кого. Сюди він вписувався як актор. Далі він створює мистецькі колективи – «Молодий театр», «Кийдрамте», «Березіль». У них він здійснює свої пошукові режисерські задуми. Нарешті, театр абсурду, де він і завершив свій життєвий шлях, репетируючи чергову виставу у табірному театрі – виставу про табірне життя і чудеса табірного перевиховання…
Власне, й особисте його життя відбувалося в театрі. Перше – трагічне – кохання сталося з провідною актрисою театру «Руська бесіда». Разом вони грали головні ролі у театрі. І раптом – відчайдушна спроба самогубства часів дебюту в театрі у відповідь на нерозділене кохання до своєї сценічної партнерки Катерини Рубчакової. Одружився – вперше і востаннє – з балериною Валентиною Чистяковою, яку, власне, й зробив актрисою.
Здіймаючись над його долею в житті, помічаєш трагічні відміти-ни – рани на серці, які ніколи не загоювались. Рання смерть батька, який керував театром «Руська бесіда». Рання смерть двох братів у дитячому віці буквально на його очах. Смерть сімнадцятирічної сестри Надії у розквіті юності у перші дні Першої світової війни. Першу кулю – спроба самогубства у відповідь на нерозділене кохання – він носитиме під серцем все своє життя. Йому довелося пережити зраду друзів, цькування влади. Другу кулю одержить від ката у концтаборі. Та знов-таки, все це пов’язане з театром.
І ось це передчуття, потім відчуття, а чимдалі – усвідомлення своєї місії в мистецтві сповнили його життя особливим духовним змістом. Оглядаючи його творчі здобутки, співвідносні з вищими досягненнями європейського театрального мистецтва, кидається в очі месіанська ураженість Курбаса театром, його пророча роль в українському театральному процесі 20-х – першої половини 30-х років XX століття. Погодьтесь, ми вже говоримо не про прекрасного актора, не про видатного режисера, але про керманича українського театрального процесу. Шекспірівські слова «Весь світ – театр, і ми актори в ньому» були девізом життя Леся Курбаса.
Прекрасно і точно визначила масштаб і сутність подвижництва у мистецтві Неля Корнієнко, засновниця Національного центру Леся Курбаса: «Театрові ніколи не бракувало мрійників. Одні, як Гордон Крег, мріяли про всесвітню Академію театру й актора-надмаріонетку як про вище втілення режисерської віртуозності, інші, подібно до Таїрова та слідом за Достоєвським, мріяли про Красу як аналог рятівної духовності, треті галюцинували безсловесним театром, котрий став
