Леся Курбаса Ванда Адольфівна Тейхман (1867–1950), донька дрібного службовця з Чернівців, який долучився свого часу до будівництва Коломийської народної початкової школи, закінчила коломийську гімназію. Крім загальноосвітніх предметів, тут навчали грати на фортеп’яно та кільком іноземним мовам. По-справжньому навчали. Курбасівська актриса Софія Федорцева, що була своєю у кур-басівській оселі, згадувала, що якось Ванда Адольфівна, готуючи обід, поринула у читання роману німецькою мовою…
Так от, Ванда Тейхман, також всупереч волі батьків, вирішила присвятити себе українській сцені. У січні 1885 року Ванду приймають актрисою до театру «Руська бесіда». Тут і перетнулися шляхи два-дцятидворічного Степана і сімнадцятирічної Ванди. Спалахнула іскра: вибуховий темперамент актора-прем’єра і стійкий характер, схований до якогось часу за привабливою зовнішністю тендітної дівчини. За рік вони одружуються, також проти волі батьків. Благословили на шлюб молодих директор і актор театру Іван Біберович та актор і режисер Іван Гриневецький. Й надалі актори «Руської бесіди» опікуються долею Леся Курбаса. І він, як свій, стає актором цього театру.
Отака собі романтична історія. Кохання всупереч волі батьків, попри обставини – назустріч долі.
А долі судилося таке. 20 лютого 1887 року театр «Руська бесіда» прибуває на місячні гастролі до міста Самбору. Вівторок 25 лютого 1887 року був морозний, ясний і чарівний у сніговому вбранні. Ввечері Степан Янович мав грати Карла Моора у шіллерівських «Розбійниках». Тоді ж у єдиному на той час в місті готелі у дев’ятнадцятирічної Ванди народжується первісток, якого за тамтешнім звичаєм батьки назвали подвійним ім’ям – Олександром-Зеноном. Мати звала його Лесь-ком, для друзів він був Лесем, актори називали його «паном Лесем».
Дитинство Леся пройшло у мандрах. Події розгортались наступним чином. Акторське подружжя сподівалося, що з появою сина відбудуться зміни у стосунках з батьками. Під час гастролей театру в Тернополі вони очікували приїзду пароха Пилипа Курбаса, щоб охрестити онука, проте той не приїхав. Майже 11 місяців дитя Яно-вичів не було вписане в «метрикальні книги». І лише за допомоги артистки театру Іванни Гриневецької, родом з Перемишля, 8 січня 1888 року Леся охрестили в Перемишлі, де в той час гастролював театр «Руська бесіда». З обох боків – Курбасів і Тейхманів – негайного прощення не відбулося. Щоправда, бабуся Леся з боку Курбасів Осипа Григорівна, як пише дослідник галицького періоду життя режисера Петро Медведик, «не могла стерпіти відчуженості чоловіка до сина Степана і потаємно допомагала Яновичам матеріально».
Тож від початку життя майбутній реформатор української сцени дихав театральним повітрям, виховувався за лаштунками. Напевне, хлопчик бачив на сцені батька. Звісно, не знаючи ані назви п’єси, де він грав, ані ролі, яку він виконував. В уяві Леся, який причаївся за лаштунками, напевне закарбувався контраст. Поруч, за крок, – яскраво освітлений простір, де відбуваються чудеса, де вирізьблюється
