«об’єднатися навколо Гетьмана і його нового уряду заради спасіння всієї Росії і на славу православної віри та церкви».
12 грудня, всього за два дні до зречення від влади, П. Скоропадський відвідав засідання собору. Після його візиту делегати ухвалили постанову про першість православної церкви з-поміж інших конфесій в Україні. Шлях до українізації церкви знову рішуче заперечили. Сакральною мовою залишалася церковнослов’янська. Українська, як «розмовна» мова, вважалася непридатною для богослужінь. До того ж, делегати вимагали від уряду повернути духовні школи і Київську духовну академію в підпорядкування духовній владі, цілковито зберегти церковну власність на землю (священникам по 8 десятин6, псаломщикам і дияконам – по 6).
6 1 десятина = 1,0925 гектара.
Та вже 16 грудня засідання третьої сесії собору були перервані через падіння гетьманського режиму та відновлення Української Народної Республіки. Нова влада урядовим законом від 1 січня 1919 року проголосила автокефалію православної церкви в УНР, але втілити його в життя у надзвичайно складних умовах того часу не вдалося.
Четвертий Універсал. Проголошення самостійності УНР
Вночі проти 25 січня Мала Рада Української Центральної Ради ухвалила текст IV Універсалу, яким проголошувалася державна самостійність Української Народної Республіки. Щоправда, під цим історичним документом стояла інша дата – 9 (22) січня 1918 року. Саме її частіше вказують в історичній літературі.
Питання про остаточний розрив державних зв’язків із Росією актуалізувалося на початку 1918 року. Основною причиною стало розгортання збройного конфлікту між УНР і більшовиками. Справді, як далі можна було залишатися у складі держави, яка вже більше місяця здійснювала проти України збройну агресію?
Хоча на початку січня 1918 року ще здійснювалися спроби порозуміння між Києвом і Петроградом, але найбільше вони нагадували спробу Петрограда потягнути час і продемонструвати свої «миролюбні наміри». Скажімо, 3 січня більшовицький Раднарком надіслав пропозицію розпочати переговори у Вітебську або Смоленську. Проте як неодмінну умову більшовики висували розрив будь-яких контактів між УНР і Військом Донським, яке на чолі зі своїм Отаманом Олексієм Каледіним чинило збройний опір «більшовизації». У відповідь 6 січня Генеральний Секретаріат УНР надіслав до Петрограда ноту за підписами В. Винниченка і О. Шульгина з вимогою негайно припинити наступ більшовицьких військ в Україну і не втручатися у внутрішню й зовнішню політику УНР. Ця нота залишилася без відповіді.
Крім того, на часі було питання про укладення миру між Українською Народною Республікою і Центральними державами та вихід із Першої світової війни. Німецькі дипломати акцентували на обов’язковій умові для підписання мирного договору – проголошенні повної незалежності УНР. Адже учасники Четверного союзу, як
