дуже схожа на явку якоїсь спецслужби, і один Бог знає, хто сюди може завітати.
Я заправив за пояс японський кинджал – замість своєї сокирки, яка з поломкою пістолю втратила сенс. А довгим власне китайським кинджалом заволоділа Анхель. Ми відійшли метрів на двісті, і піднялися на скелю, на яку можна було піднятися лише з одного боку.
– Залишайтеся, поки що, тут – а сам повернувся, почав знищувати наші сліди. Зокрема, скатав їхні сукні у кулю, в центр помістивши невеликий камінь. Треба буде втопити.
– Я не міг зрозуміти, що саме мені не подобалося, коли…
Я виміряв пальцями зовнішню стіну шафи, потім внутрішню. Ні, відстань однакова. Але щось мені не давало спокою. Щось десь не те. Несподівано я – де й сили взялися – здвинув з місця шафу. Так і є! Під нею – яма! Навіть без кришки. У ямі – рушниця. Короткий карабін японського типу, який роблять не лише в Японії, але й на китайському узбережжі. Ці карабіни – «вочун» – популярні, бо легкі, зручні та відносно дешеві. Тут же – боєприпаси, хоча порох не в порохівниці, а в лантушку, порохова мірка у вигляді ложки – примітивно. Поряд – скринька. Я намагався бути обережним, але жодних таємних голок не вилетіло. Ден казав про сто лянів срібла? А лянів п’ятнадцять золота він не бажає? Десь приблизно так з півкіло золота.
…Жінки сиділи, і явно щойно полаялися. Добре, хоч не повбивали одна одну. Ясна річ, не через мою, досить сумнівну, красу. Просто союз зі мною дає трохи більше шансів вижити.
Або…
– Вона здогадалася, що я можу згубити вас.
– Не смій говорити мовою, яку я не розумію!
– Філіпа, нікуди вона не донесе. Бо я верну вас іспанцям, і жоден інквізитор не повірить, що вона подорожувала разом з чаклунами і сама ні в чому не винна.
Галісійка втямила не всі слова, проте сенс дійшов до її чарівної голівки. Потім я повторив французькою. До віконтеси дійшло також. Мабуть, щодо інквізиції в неї ілюзій не було.
Я підпалив трут та зайняв дівчат розмовою, аби відволікти від неприємних думок – запропонував їм допомогти мені вдосконалитися у португальсько-галісійському суржикові, та й у французькій теж.
Спочатку я казав щось португальською. Якщо Філіпа розуміла, вона правильно повторювала галісійською, а Анхеліка – французькою. Не розуміла – вже я переходив на французьку. Заняття часто супроводжувалося приглушеним сміхом – коли до них доходило, що насправді я бажав сказати, а що воно в мене вийшло.
Раптом мені щось не сподобалося і я підняв руку – мовчіть, мовляв. Щось не так, але що саме? Птахи змовкли – першою втямила Анхель. І тут…
Моє татуювання раптом запульсувало. Я подув на трут, запалив ґноти і… Через кілька хвилин, що здалися мені вічністю, на галявину вийшов звір. Спочатку я подумав, що це пантера, тобто леопард чорного кольору, проте кішка була настільки великою, що якось само собою прийшло розуміння – це чорний тигр.
Науковий редактор. В китайських джерелах є чисельні
