на основі китайських знань дух Ямато може яскраво проявитися в життєвих справах і керуванні державою. Хоча тепер син, може, й почувається незадоволеним, але після смерті я буду впевнений в його майбутньому, якщо він опанує знання, потрібні для того, щоб стати опорою держави. Наразі його становище незавидне, але, поки я дбаю про нього, навряд чи хто-небудь посміє насміхатися з бідного учня».
Вислухавши пояснення міністра, пані Оомія, зітхаючи, відповіла: «Звичайно, ви справді можете так думати. Але я знаю, що такі, як Удайсьо, осуджують вас за явне відхилення від загальноприйнятого звичаю. Та й сам хлопець, мабуть, затаїв образу в своєму юному сердечку, адже навіть сини Удайсьо і Саемон-но камі[4], на яких він завжди дивився звисока, отримали відповідні звання і відразу відчули себе дорослими, а він змушений носити ненависне зелене вбрання. Мені так шкода його…»
Всміхнувшись, Ґендзі промовив: «Поскаржився він немов дорослий, але його невдоволення чисто дитяче. Що можна чекати від хлопця в такому віці?.. Та коли він опанує знання і зрозуміє суть речей, його розчарування зникне само собою». Було видно, що він любить сина.
Церемонія посвяти в учні[5] відбувалася в Східному флігелі Східної Садиби, підготовленому для цієї мети. Високі вельможі й середня знать, знемагаючи від цікавості до такої рідкісної події, з’їжджалися сюди, намагаючись випередити один одного. Вчені мужі зовсім розгубилися. «Нехай вас ніщо не бентежить, – сказав їм Ґендзі. – Робіть усе суворо за правилами, заведеними в таких випадках, без жодного винятку».
Вчені мужі, зберігаючи спокій, поводилися незалежно, говорили звучними, урочистими голосами, не соромились парадного мішкуватого одягу, видно, позиченого для цього випадку. Незвично було спостерігати, як вони займали місця, строго дотримуючись встановленого порядку. Багато хто з молодих придворних не могли втримати сміху. А коли з огляду на це Ґендзі вибрав кількох статечних придворних, серед них Удайсьо і Мімбукьо, яких не легко було розсмішити, й віддав у їхні руки посуд з вином, то вчені мужі відразу почали ремствувати: «Чого ці панове такі нечемні? Як це вони служать у палаці, якщо навіть нічого не знають про нас, великих учених? Невже вони такі недолугі?» Придворні хапалися за живіт від сміху, а вчені мужі все бурчали: «Тихіше, не галасуйте!.. Яка нечемність!.. Негайно залиште свої місця!..» Видовище було вкрай смішним. Придворні, вперше присутні на такій церемонії, зацікавлено спостерігали за такою картиною, а ті, хто свого часу закінчив школу, гордовито посміхаючись, з безмежною повагою оцінили намір Ґендзі дати синові глибоку освіту. Вчені мужі, звинувачуючи присутніх у неввічливості, не дозволяли їм вимовити жодного слова. Коли з настанням темряви запалили світильники, то в їхньому яскравому світлі розгнівані обличчя крикливих вчених мужів здавалися ще дивнішими й грубішими, зовсім як в акторів саруґаку[6]. Словом, зібрання й справді було незвичайним.
«На
Начальник Лівої охорони воріт Імператорського палацу.
Під час такої посвяти, за китайською традицією, учневі надавали нове ім’я, своєрідний псевдонім, а первинне ім’я використовувалося винятково в родинному спілкуванні.
