йому Марі, якій так кортіло піти. Це багато чи мало? Нижчі поліційні чини отримували близько двадцяти-двадцяти п’яти. Стільки ж – учитель початкової школи. Чи могла Віра на ці гроші утримувати себе та сестру? Оплачувати житло, а Міра Томашевич говорила, що згодом вони винайняли всю квартиру? І найголовніше – платити за навчання сестри?
– Чому ви запитали про гроші? – допитувався Щербак, коли вони прогулювались коридором.
– Щоби зрозуміти, що сталося, потрібно знати, чим жила Віра Томашевич, що її турбувало.
– Навряд чи вона турбувалась про гроші.
– Чому ви так думаєте?
Щербак потер підборіддя.
– Я спробую пояснити. Віра… спокійно ставилась до грошей. Ніколи не працювала безкоштовно, навіть якщо по допомогу до неї звертались друзі. Вона позувала для мене, але я платив їй погодинно.
Тарас Адамович мовчав, обдумуючи почуте.
– У неї не було вільного часу, постійні виступи, етюди, робота натурниці, репетиції в театрі.
Слідчий зупинився біля великого дзеркала. Подивився на зображення Щербака в ньому.
– Отже, Ярослава каже правду – Віра талановита?
– Звичайно. Вона неймовірна. Бася заздрить, – він стенув плечима. – Але варто віддати Барбарі належне – своє ставлення до Віри вона демонструє доволі щиро, без вивертів та брехні.
Після павзи додав:
– Якщо ви думаєте, що в театрі хтось міг затівати проти Віри щось лихе, то це точно не Бася. Вона занадто прямолінійна.
– Тоді нам варто поговорити з кимось менш прямолінійним, – усміхнувся Тарас Адамович.
Менш прямолінійних колег Віри Томашевич вони відшукали за пів години. Усі яскраві, наче метелики.
– Отруйні, як павучихи, – тим часом прошипів Щербак лиховісне попередження, поки вони крокували коридором театру, зазираючи до гримерок. Тарас Адамович зупинився. Обмірковував почуте, зіставляв факти.
– Я можу зустрітися з Броніславою Ніжинською? – запитав раптом.
– Навряд чи почуєте щось нове, – відповів художник. – Хіба що вона не послуговується плітками.
В одній з гримерок зупинились, Тарас Адамович знов дістав записник. Дівчата базікали, перемежаючи розповідь сміхом і натяками.
– Бася точно не перейматиметься зникненням Віри, – казала одна. – Тепер на Цар-дівицю з «Горбоконика» Ніжинська, напевне, поставить її.
– Мабуть, розважається з військовими, – кинула інша. – Казала, що хоче на озера, подихати свіжим повітрям.
– Певно, київське повітря надто задимлене для нашої прими.
Сміх. Радісний, з нотками торжества. Добре, що він не взяв сюди Міру.
– З якими саме військовими зустрічалась Віра? І де? – запитував слідчий. Дівчата відповідали, не задумуючись.
– У «Семадені», часто у «Празі» чи «Франсуа».
І звучало прізвище, яке він уже чув: «Назимов. Сергій Назимов».
– Дізнались щось цікаве? – запитав Щербак уже на вулиці.
– Можливо.
