мені про пташину абетку для початку – тільки повільно.
Ось у такий спосіб Лікар і довідався, що тварини мають свою власну мову й можуть розмовляти одне з одним. І весь той день, поки йшов дощ, Полінезія сиділа на кухонному столі й диктувала йому пташині слова, а він записував їх до свого нотатника.
Як вже наспів час вечірнього чаю, до кімнати зайшов собака Джип, і папуга підказала Лікареві:
– Дивіться, він щось вам говорить.
– А мені здається, що він просто чухає собі вухо, – зауважив Лікар.
– Але ж звірі не завжди розмовляють ротом, – відповіла папуга, підвищивши голос і піднявши брови. – Вони говорять своїми вухами, своїми лапами, своїми хвостами – усім. Часом вони не хочуть здіймати шуму. Ви от бачите, як він зараз посмикує носом із одного боку?
– І що ж це значить? – поцікавився Лікар.
– Це значить: «Ти що, не бачиш, що дощ уже припинився?» – пояснила Полінезія. – Він ставить вам запитання. Собаки майже завжди використовують носа для запитань.
Через певний час за допомогою папуги Лікар вивчив мову тварин так добре, що уже й сам міг із ними розмовляти і розумів усе, що вони говорять. І тоді він остаточно облишив роботу людського лікаря.
Як тільки Котяче М’ясо повідомив усіх, що Джон Дуліттл починає лікувати звірят, літні дами стали приносити до нього своїх любимчиків мопсів і пуделів, які об’їлися тістечками; а фермери долали багато миль для того, щоб він подивився хворих корів і овець.
Одного дня до нього привели коня-плугатаря, й бідолаха страшенно зрадів, коли натрапив на людину, яка могла розмовляти кінською мовою.
– Знаєте, Лікарю, – пожалівся кінь, – цей пристаркуватий ветеринар, отам за горою, він узагалі нічого не тямить. Він лікує мене оце вже шостий тиждень – від болю в колінах. А мені потрібні окуляри. Я сліпну на одне око. З якої це причини коням не можна носити окуляри так само, як людям? Але цей йолоп жодного разу не подивився мені очі. Він весь час давав мені величезні таблетки. Я намагався пояснити йому, але він не міг второпати жодного слова по-конячому. Мені страшенно потрібні окуляри.
– Звісно, звісно, – пообіцяв Лікар. – Я негайно підберу тобі щось.
– Я хотів би такі, як у вас, – попросив кінь, – тільки зелені. Вони захищатимуть мої очі від сонця, коли я оратиму п’ятдесятиакрове поле.
– Не сумнівайся, – запевнив Дуліттл. – Будуть тобі зелені окуляри.
– Знаєте, проблема в тому, сер, – сказав кінь-плугатар, коли Лікар відчинив вхідні двері, щоб випустити його, – проблема в тому, що будь-хто вважає, що він може лікувати тварин – тільки тому, що тварини не жаліються. А насправді необхідно бути набагато розумнішим чоловіком, щоб стати гарним тваринячим лікарем, ніж для того, щоб бути гарним людським лікарем. Синок мого фермера гадає, що він знає все про коней. Хотів би я, щоб ви на нього поглянули – його обличчя таке зажиріле, що, здається, наче в нього немає очей, а мізків у нього стільки ж, як у мокриці. Він хотів поставити мені гірчичники на минулому
