моряк пішов до бакалійника. А повернувся з усіма речами, які вони хотіли.
А тоді решта тварин спакували свої пожитки й пішли з дому, а вони перекрили воду, щоб вона не замерзла в трубах, зачинили віконниці й замкнули будинок, а ключі віддали старому коневі, який мешкав на стайні. І коли пересвідчилися, що на горищі є достатньо сіна, аби кінь перебув зиму, то перенесли весь свій багаж униз на узбережжя і піднялися на корабель.
Проводжав їх Котяче М’ясо, який приніс великий пудинг на салі як подарунок для Лікаря, адже ж, казав він, «у чужих країнах такого жирного пудингу не дістати».
Як тільки вони опинилися на кораблі, підсвинок Чав-Чав запитав, де тут є ліжка, бо ж уже четверта година пополудні і йому б хотілося передрімати. Тож Полінезія повела його вниз по трапу в нутрощі корабля й показала ліжка, влаштовані одне над одним, як книжкові полиці на стіні.
– Слухай, це ж не ліжко! – вигукнув Чав-Чав. – Це ж полиця!
– Ліжка на кораблях завжди такі, – відказала папуга, – і це не полиця. Забирайся на неї і спи. Це якраз те, що називають «койкою».
І подорож розпочалася.
– Я, мабуть, ще не буду спати, – сказав Чав-Чав. – Я занадто збуджений, хочу повернутися на палубу й подивитися, як ми відпливаємо.
– Нічого, це ж твоя перша подорож, – сказала Полінезія. – Пройде певний час, і ти звикнеш до життя на кораблі.
І вона пішла вгору по сходах трапа, наспівуючи сама собі таку пісеньку:
Я Чорне море бачив,
В Червонім був, авжеж,
Я плавав в морі Білім
І в Жовтій річці теж,
Оранжевої річки
Я знаю береги,
І на Зеленім мисі
Моєї слід ноги,
Я вовк морський бувалий,
Я майже капітан,
Пройшов під парусами
Весь синій океан,
Та щось мені набридли
Усі ці кольори –
Вернусь-но я до Мері
Весняної пори!
Вони вже зовсім хотіли відчалити, як Лікар схаменувся, що йому треба назад на берег, щоб розпитати в моряка шлях до Африки.
Але ластівка запевнила, що вона вже бувала в тих краях багато разів і покаже їм, як туди дістатися.
Тож Лікар наказав Чі-Чі підняти якір, і подорож розпочалася.
П’ята глава. Велика мандрівка
Ось уже цілих шість тижнів йшли вони під вітрилами вперед і вперед по морських хвилях услід за ластівкою, яка летіла попереду корабля й вказувала їм дорогу. Уночі вона несла малесенький ліхтарик, щоб вони не загубили її у темряві; а люди на інших кораблях, що пропливали мимо, казали, що оте світло то, мабуть, падаюча зірка.
А оскільки пливли вони усе далі й далі на південь, то ставало дедалі тепліше й тепліше. Полінезії, Чі-Чі та крокодилові жарке сонце безмежно подобалося. Вони носилися по палубі зі сміхом і раз у раз дивилися за борт корабля,
