style="font-size:15px;"> – Нічого, – почувся спокійний та впевнений голос Кажановського. – Просто гроза… – Новий, надзвичайно оглушливий удар грому змусив Мері застогнати, й, забувши про всі правила, вона прямо таки вчепилася побілілими пальцями в рукав сюртука сусіда, на що той лиш поблажливо всміхнувся. Коні дещо настрашено заіржали, й наступної миті карету досить неприємно та відчутно струсонуло.
Маман ревно захрестилася.
– Господи, помилуй, як же гримнуло!
– О, для нас це звична річ, – промовив Роман Якович.
– У вас так часто трапляється бути негоді? – Ліза недовірливо поглянула на Кажановського, лице котрого ледь виднілося у напівтемряві, яка знову запанувала в кареті. – Дивно, але у нас, у Миргороді, майже увесь час ясна та гожа днина, грози не було давно…
Кажановський тихо розсміявся.
– Так то у вас, у Миргороді. А у нас тут часом таке трапляється! Чи ви не знаєте, що мій пращур був, за переповідками, чаклуном?
Щось у його голосі – холоднувате та вороже – змусило відчути Лізу, як спиною прокотився неприємний холод якогось… наче потойбічного страху.
– Щось чула, – обережно відповіла вона.
Кажановський незрозуміло гмикнув.
– Щось чули? А я з цим зростав і все чекав з острахом, що ось будь-якої миті в мені може прокинутися дух невпокоєного пращура-чаклуна Данила Кажана і я одним лиш поглядом зможу відчиняти замкнені двері, або ж заввиграшки запалювати вогники на свічках, або ще щось подібне. Хоча всі чекали, що ці здібності вспадкує Ярослав, дуже вже він вродився схожим на чаклуна-пращура, а зараз так особливо сильною зробилася та схожість.
Маман перехрестилася.
– А… а він успадкував? – якось невпевнено, нерішуче запиталася вона, й Кажановський знову розсміявся.
– А хто його знає? Ярослав дуже потаємна людина, завжди таким був, а після самогубства дружини та його потаємність, мені так видається, й узагалі набула хворобливих форм. – Він легенько стиснув маленьку ручку Мері. – Але давайте полишимо цю розмову, поки наша чарівна Марія Павлівна геть не знепритомніла від страху. Не звертайте уваги, моя люба, на ті теревені про чаклунів та нечисть. То я просто так жартував з Елізою та вашою маман, нехай мені за то язик дурний всохнеться. Усі ті розмови про чаклуна Данила Кажана – то все є побрехеньками старих пліткарів та пліткарок, чого вони тільки не навигадують. Так що не бійтеся, люба Марія Павлівно, то все вигадки, котрі не мають попсувати вашого перебування у моєму маєтку.
Мері вдавано хоробро посміхнулася.
– А я й не боюся, – запевнила вона, хоча голос її тремтів від страху, похмуре надвечір’я, що западало навкруги, залило яскравим світлом блискавки, а грім, мов насміхаючись із її неправдивих слів, ударив з новою силою.
Карета різко звернула.
– Майже приїхали, –
