рицарськими обладунками, зброєю, давніми предметами домашнього побуту та ін. В Ебботсфорді він прагнув по змозі дотримуватися середньовічного стилю життя. Та разом з тим він прикуповував навколишні земельні ділянки й налагодив на них прибуткове сільське господарство. Таке поєднання закоханості в Середньовіччя і пристосованості до умов реального життя в буржуазному суспільстві характерне для Скотта.
Після «Пісень шотландського кордону» Скотт звертається до поем на історичні й фольклорно-легендарні сюжети, які домінують у наступний період його творчості (1804–1813). Ці поеми, чи принаймні більшість із них, мали величезний успіх у читачів і вивели його в ряд провідних поетів раннього англійського романтизму, таких як Вільям Вордсворт, Семюел Колрідж, Роберт Сауті. В них драматична фабула поєднується з мальовничими пейзажами й ліричними піснями та відступами в стилі народних балад. Написані першими «Пісня останнього менестреля» (1805) та «Марміон» (1808) відзначаються яскравим, навіть дещо декоративним, середньовічним колоритом; не чужі їм і ірраціонально-містичні мотиви, притаманні ранньому англійському романтизмові. Гірська гельська Шотландія вперше з’являється в поемі «Діва озера» (1810), за визначенням автора, поемі «про кохання, магію й війну, що зображає звичаї наших горян». Саме ця поема й зробила Скотта надзвичайно популярним; на гірських дорогах до озера Лох-Кетрін, місця дії поеми, з’явилися сотні шанувальників твору; вони, до речі, підказали ідею туристського маршруту, який діє і нині. Але наступні поеми Скотта вже не мали такого великого успіху: «Рокбі» (1813), де змальовано образ розчарованого благородного розбійника, і «Володар островів» (1815), де виведено легендарного національного героя Роберта Брюса. Ім’я шотландського патріота, який зазнав чотирьох поразок від англійців, був відлучений від церкви й поставлений поза законом, але врешті-решт переміг і став королем вільної Шотландії, буде фігурувати і в романістиці Скотта. Пізніше, вже наприкінці XIX століття, образ Роберта Брюса зацікавив Лесю Українку, і вона написала поему про шотландського національного героя.
Уже в очах сучасників Скотта його поеми поступалися романістиці. Але не варто на цій підставі їх недооцінювати, забуваючи про принципово важливу роль, яку відіграли вони у формуванні історичної поеми, що була дуже поширеною в літературі доби романтизму, зокрема в українській; згадаймо хоча б про те, яке значне місце історичні поеми посідають у творчості Тараса Шевченка.
Вальтер Скотт писав понад тридцять років. За цей час він створив 26 романів, до яких слід додати ще повісті й оповідання, дев’ять поем, кілька балад, багато праць літературознавчого та історичного змісту, зокрема «Життя Джона Драйдена» (1808), «Життя Наполеона Бонапарта» (1817), «Життєписи романістів» (1821–1824), «Смерть лорда Байрона» (1824), «Історія Шотландії» (1831) та інші. Він редагував зібрання творів Джонатана Свіфта і Даніеля Дефо, регулярно виступав з публікаціями в періодиці, був видавцем. На його
