не хочеш ти, щоб я порушив закон? – промовив Цезар з лукавою посмішкою, повертаючи мені документ. – Я не можу обговорювати цю справу. Адже ж я буду в ній суддею.
– Я хочу, щоб ти виправдав Рабірія за всіма цими звинуваченнями.
– Не сумніваюся, що ти цього хочеш, – Цезар кашлянув у звичній для себе манері та прибрав локон волосся за вухо.
– Послухай, Цезар, – нетерпляче сказав мій хазяїн. – Поговорімо відверто. Всім прекрасно відомо, що трибуни діють за наказами, які вони отримують від тебе та Красса. Сумніваюся, що Лабіній знав ім’я свого нещасного дядька до того, як його йому назвав ти. Що ж до Сури, то для нього perduellio означало сорт риби доти, доки його не повідомили про інакше. Все це – чергова твоя інтрига.
– Та ні, дійсно, не можу я говорити про справу, яку слухатиму в якості судді.
– Зізнайся, всі ці звинувачення мають на меті одне – завдати Сенату якомога більш болючого удару.
– З усіма своїми питаннями ти мав би звертатися до Лабінія.
– А я звертаюся з ними до тебе.
– Ну добре, якщо ти вже так наполягаєш. Я би назвав це нагадуванням для Сенату, що якщо він продовжуватиме принижувати гідність мешканців, вбивати їх представників, то за вбитих настане помста, хай би скільки часу для цього не було потрібно.
– Ти серйозно вважаєш, що чиюсь гідність можна захистити, знущаючись з безпорадного старця? Я щойно бачив Рабірія. Він вже нічого не тямить – надто вже старий. Не розуміє навіть, що відбувається навколо.
– Ну якщо він нічого не тямить, то з нього і знущатися неможливо.
– Послухай, любий Гаю, ми вже багато років дружимо, – сказав Цицерон вже іншим тоном після довгої паузи (на мій погляд, це було серйозне перебільшення). – Дозволь дати тобі дружню пораду, як від старшого брата молодшому. У тебе попереду блискуча кар’єра. Ти молодий…
– Не такий вже й молодий. Я зараз на три роки старший, ніж був Александр Македонський, коли він помер.
Цицерон ввічливо засміявся – він подумав, що Цезар жартує.
– Ти молодий. І в тебе дуже гарна репутація, – продовжив він. – Навіщо ставити її під загрозу такою конфронтацією. Справа Рабірія не тільки налаштує людей проти Сенату, але його смерть стане плямою на твоїй репутації. Може, сьогодні це й сподобається натовпу, але завтра всі розумні люди від тебе відвернуться.
– Ну що ж, я готовий на ризик.
– Ти розумієш, що я як консул буду зобов’язаний його захищати?
– Це стане твоєю роковою помилкою, Марку… Якщо ти дозволиш, я теж відповім тобі, як другові: подумай про те, які сили виступлять проти тебе. Нас підтримує народ, трибуни та половина преторів. Навіть Антоній Гібрида, твій колега консул – на нашому боці. І хто лишиться з тобою? Патриції? Але ж вони тебе зневажають – і викинуть тебе тієї ж миті, коли ти станеш їм не потрібен. На мій погляд, ти маєш лише один вихід.
– Це який?
– Приєднуйся
