яке опанувало через спізнення свідка, поступилося співчуттю. Слідак навіть не сумнівався, що сьогодні цей чоловік із поцяткованим віспою обличчям та сумними очима так і не зможе забути їхню розмову. Не зможе навіть через тиждень чи два.
– Пропадали, – ствердно похитав головою. – В то же время, когда и наш ребенок.
Єгор відчув, як серце від хвилювання несамовито застукало в грудях: він спитав, аби спитати, не очікуючи позитивної відповіді.
– Но ребенка быстро нашли.
Єгор боляче впав із сьомого неба на землю.
– Знаю, нам следователь рассказывал. Думали, что похищения связаны, но потом оказалось, нет.
– Дитину повернули батькам?
– Думаю, да, – стенув плечима свідок.
Харків. Середа, 6 листопада 2019 року. 20:25
Єгор перевірив інформацію, надану свідком, і виявив, що в період, коли зник його син, справді викрадали дівчинку. Дитину швидко повернули батькам, тож Бовтун не звернув увагу на цю справу. Проте увагу звернув Скляр.
Дівчинку на ім’я Еліна Самборська викрали в липні 1993 року й повернули за три тижні. Скляр поцікавився родиною дитини та як склалася їхня доля. Багато часу йому не знадобилося, аби встановити, що сім’я Самборських – партнери Альтманів по бізнесу.
Дізнавшись цей факт, слідчий відразу поїхав із ними поспілкуватися. Валерій Самборський та його дружина Віра Самборська підтвердили інформацію. От тільки дитину повернули хворою на запалення легень, Еліна не вижила.
Розчарованим Скляр поїхав до себе в готель. Десь у душі підозрював, що в цій історії не може бути все так просто. Зникнення дитини Самборських, а за деякий час поява однолітки їхньої доньки в сиротинці. Така собі Олександра Альтман з’явилася нізвідки, без жодної інформації про батьків та місце появи на світ.
«Щось тут не так», – переймався слідчий.
У збіги Єгор Скляр не вірив.
Харків. Четвер, 7 листопада 2019 року. 15:14
Власта Коваль прибула до Харкова напередодні, оселилася в готелі й відразу ж почала знайомство з новим містом. На сході України патрульна опинилася вперше, тож їй страшенно цікаво було побачити якомога більше. Вона передчувала цікавий досвід. Без сумніву, канадські колеги мають, що розповісти.
Свою службу Власта дуже любила, проте інколи вона здавалася їй нудною. Надто в спокійні зміни. Хотілося більше гострих моментів. Та в тихому провінційному містечку годі на них чекати. Інколи життя здавалося занадто прісним. Вона згадала про доньку, завдяки якій зараз тут перебувала. Зателефонувала Каті й перепитала, що мала́ хоче отримати в якості сувеніру.
– Придумала вже? – з сяючими очима Власта роздивлялася вулиці великого міста.
– Ой, мамусю, що привезеш, – те й буде, – запевнила дівчинка.
– Ну дивись, у тебе ще є час подумати, поки я не привезла тобі щось, що буде
