отець Анзельм, і хіба ще лагідний сторож і життєрадісний сусід мірошник – але й вони стали вже майже нереальними. Важче, ніж з ними, буде попрощатися з великою кам’яною Мадонною в каплиці, з апостолами при вході. Довго стояв він перед ними, а також перед прекрасним різьбленням хорів, перед фонтаном в галереї, перед колоною з трьома головами тварин, притулився до лип у дворі, до каштану. Все це стане колись для нього спогадом, маленькою ілюстрованою книжечкою в серці. Вже зараз, коли він ще був тут, воно почало зникати, ставало нереальним, примарно перетворюючись на минуле. З отцем Анзельмом, який охоче брав його з собою, він ходив збирати лікарські трави, коли у мірошника спостерігав за працівниками, його частенько запрошували на вино з печеною рибою; але все було вже чужим і напівспогадом. Так, як його друг Нарцис, хоч і ходив, і жив там у сутінках церкви й сповідальні, але став для нього тінню, так і все навколо було позбавлене дійсності, дихало осінню і тлінністю.
Справжнім і живим було тільки життя у нього всередині, полохливе биття серця, болюче жало туги, радість і страх його мрій. Їм він належав і присвячував себе. Під час читання або занять, у колі товаришів він міг поринути в себе і все забути, віддавшись тільки потокам і голосам всередині, які затягували його в глибини, повні темних мелодій, у кольорові безодні, повні казкових переживань, усі звуки яких звучали, як голос матері, і тисячі очей яких були очима матері.
Розділ шостий
Одного дня отець Анзельм покликав Ґольдмунда до своєї аптеки, затишної комірчини, що гарно пахла травами. Ґольдмунд добре орієнтувався тут. Отець показав йому якусь засушену рослину, що лежала між чистими аркушами паперу, і запитав, чи знає він цю рослину і чи може точно описати, як вона виглядає в полі. Так, Ґольдмунд знав: рослина називалася звіробій. Він детально описав усі його прикмети. Старий чернець був задоволений і дав своєму юному другові завдання назбирати після обіду добрячий оберемок цих рослин, підказавши, де їх краще знайти.
– За це ти будеш звільнений від пообідніх занять, мій милий, сподіваюся, ти не проти, втім, ти нічого не втрачаєш. Знання природи – теж наука, а не тільки ваша безглузда граматика.
Ґольдмунд подякував за таке приємне доручення кілька годин збирати квіти, замість того щоб сидіти в школі. Для повного щастя він випросив у конюха Блеса й відразу після обіду вивів зі стайні коня, який радісно його привітав, і, осідлавши гнідого, неймовірно задоволений, пустився риссю в теплу сяйливу далечінь. Годинку або й більше їхав він верхи, насолоджуючись повітрям і пахощами полів, а найбільше їздою, потім згадав про своє завдання і знайшов одне з місць, описаних отцем. Там він прив’язав коня під тінистим кленом, погомонів з ним, погодував хлібом і вирушив на пошуки квітів. Тут було кілька шматків необробленої ріллі, зарослих усілякими бур’янами, дрібні вбогі маки з останніми блідими квітами і численними, вже зрілими маківками піднімалися серед
