перламутром. Він заплющив очі, щоб відчути форму на дотик, це була його стара звичка і гра. Обертаючи раковину розслабленими пальцями, він легенько, ковзаючи, мацав її, пестив її форми, щасливий від дива творіння, від магії тілесного.
Ось у чому, думав він замріяно, був один з недоліків школи і вченості: розум, здавалося, був схильний бачити й представляти все так, ніби воно пласке і має лише два виміри. У цьому він вбачав певну збиткову неповноцінність розумового підходу, але вже не міг утримувати думку, раковина вислизнула з його пальців, він відчув себе втомленим і сонним. Схиливши голову на свої трави, які, в’янучи, пахли дедалі більше, він заснув на сонці. По його черевиках бігали ящірки, на колінах в’яли трави, під кленом з нетерпінням чекав Блес.
Здаля від лісу хтось наближався, молода жінка у вицвілій синій спідниці, зав’язана червоною хусткою поверх чорного волосся, із засмаглим на літньому сонці обличчям. Жінка підійшла ближче, з вузликом у руках і маленькою пломенистою гвоздикою в роті. Вона помітила, як хтось сидить, довго придивлялася здалеку, з цікавістю й недовірою, побачивши, що він спить, підійшла ближче, обережно ступаючи босими засмаглими ногами, зупинилася прямо перед Ґольдмундом і подивилася на нього. Її недовірливість зникла, красивий юнак, що спав, не виглядав небезпечним, він, навпаки, сподобався їй – як це він потрапив сюди, на цілину? Він збирав квіти, зауважила вона з посмішкою, вони вже зів’яли.
Ґольдмунд розплющив очі, повертаючись із нетрищ сну. Його голові було м’яко, він лежав на колінах жінки, в його заспані здивовані очі дивилися чужі карі очі, близько і тепло. Він не злякався, небезпеки не було, теплі карі зірки світилися привітно. Ось жінка посміхнулася у відповідь на його здивований погляд, посміхнулася дуже привітно, і він теж став поволі посміхатися. До його усміхнених губ наблизилися її вуста, вони привіталися ніжним поцілунком, який одразу нагадав Ґольдмундові той вечір у селі й маленьку дівчину з косами. Але поцілунок ще не закінчився. Рот жінки затримався на його губах, продовжуючи гру, дражнив і вабив, захопив їх, нарешті, з силою і жадібністю, хвилюючи його кров і збуджуючи несамовито, і в довгій мовчазній грі, ніжно скеровуючи його, засмагла жінка віддалася хлопцеві, дозволяючи шукати і знаходити, запаливши його і втамувавши запал. Дивне коротке блаженство любові огорнуло його, спалахнуло золотим полум’ям, пішло на спад і згасло. Він лежав із заплющеними очима, обличчям на грудях жінки. Не було сказано жодного слова. Жінка лежала тихо, погладжуючи його волосся, дозволяючи йому повільно прийти до тями. Нарешті він розплющив очі.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала,
