прихильність, які йому подобалися, які його цікавили, до яких ставився із захопленням, любов’ю і благоговінням: настоятель Даніель та помічник учителя Нарцис. Настоятеля він вважав мало не святим – його простота й доброта, його ясний, турботливий погляд, його манера наказувати й керувати зі смиренністю служіння, його добрі мовчазні жести – все це надзвичайно приваблювало Ґольдмунда. Найбільше йому хотілося б стати особистим слугою цього благочестивого, бути завжди поруч, щоб підкорятися й служити, він приніс би йому як постійну жертву всі свої хлоп’ячі прагнення до побожності й самовіддачі, навчився б у нього чистого, благородного, святого життя. Адже Ґольдмунд збирався не тільки закінчити монастирську школу, а й, можливо, назавжди залишитися в монастирі, присвятивши своє життя Богові; цього хотів він, таким було бажання й наказ його батька, й так, мабуть, було призначено самим Господом. Здавалося, ніхто не помічав цього в красивому й променистому хлопчикові, та все ж на душі у нього лежав якийсь тягар, тягар походження, таємного призначення до покути й офіри. І настоятель цього теж не помічав, хоча Ґольдмундів батько робив йому певні натяки й чітко висловив бажання, щоб його син назавжди залишився тут, у монастирі. Можливо, якийсь таємний порок був у народженні Ґольдмунда, щось приховане вимагало покути. Але батько не дуже сподобався абатові, на його слова й трохи бундючну поведінку він відповів ввічливою холодністю, не надавши його натякам великого значення.
Той інший, що пробудив любов Ґольдмунда, мав проникливіший погляд і здогадувався більше, але він не втручався. Він дуже добре помітив, який чарівний рідкісний птах тоді залетів до нього. Він, такий самотній у своїй шляхетності, негайно відчув у Ґольдмундові споріднену душу, хоча, здавалося, у всьому був його протилежністю. Якщо Нарцис був темним і худим, то Ґольдмунд був яскравим і квітучим. Нарцис був мислителем і аналітиком, а Ґольдмунд – мрійником і дитиною. Але протилежності об’єднувало щось спільне: обидва були шляхетними людьми, обидва відрізнялися від інших винятковими здібностями й рисами, обидва отримали від долі особливий знак. Нарцис палко переймався цією юною душею, сутність і долю якої він невдовзі пізнав. Ґольдмунд щиро захоплювався своїм красивим, надзвичайно розумним учителем. Але Ґольдмунд був сором’язливим; він не знаходив іншого способу сподобатися Нарцисові, окрім як до перевтоми намагався бути уважним і кмітливим учнем. Однак не тільки сором’язливість стримувала його, а й відчуття того, що Нарцис становить для нього небезпеку. Не міг же він вважати ідеалом і зразком доброго й простого абата й одночасно велерозумного, вченого, проникливого Нарциса. Та все ж з усіх сил своєї юної душі він прагнув до обох непоєднуваних ідеалів. Часто йому доводилося через це страждати. Інколи в перші місяці свого школярства він відчував у серці таку розгубленість і сум’яття, що йому хотілося втекти від усього цього або зірвати свою тугу і внутрішню лють на товаришах. Часто-густо він, добродушний, на якийсь дрібний жарт або зухвалість товаришів спалахував таким праведним гнівом, що тільки з надзвичайними зусиллями стримувався й смертельно блідий,
