як кремова пампушка, фільму про дефіцит житла у Вашингтоні під час війни, де головні ролі виконували Джоел Мак-Крі (такий вродливий) і Джин Артур (одна з Розиних улюблениць). Але дещо, мовлене одним з інших акторів, справило на неї найсильніше враження. То була фраза, сказана Чарльзом Коберном, який грав роль такого собі Купідона, замаскованого під старого американського пузаня, фраза, котру він повторював знову й знову впродовж усього фільму: «вишуканий, акуратний та приємний хлопець», повторював як рефрен, що вихваляв чесноти такого типу чоловіка, якого хотілося б мати кожній жінці. Стенлі Фергюсон дійсно був акуратним, приємним і відносно молодим, а якщо «вишуканий» означало «стрункий, граціозний та законослухняний», то всі ці якості були також притаманні йому, однак Роза не була впевнена, що саме ці чесноти вона шукала в чоловіках, особливо після її кохання до настирливого та мінливого Девіда Раскіна, який інколи бував аж надто виснажливим коханцем, але яскравим та завжди непередбачуваним в своїх постійно мутуючих формах, тоді як Стенлі здавався таким посереднім та передбачуваним, таким надійним, тому вона ніяк не могла визначитися, чим є така стабільність вдачі – чеснотою чи вадою.
З іншого боку, він не набридав їй, вимагаючи поцілунків (бо знав, що їй ця ідея не сподобається), не набридав навіть попри те, що тепер вже було абсолютно ясно, що він страшенно захопився нею і при кожній зустрічі йому доводилося стримуватися, щоби не доторкнутися до неї, не поцілувати її, не обійняти.
З іншого боку, коли Роза сказала, що вважає Інгрід Бергман вражаюче вродливою, Стенлі у відповідь зневажливо розсміявся, глянув їй у вічі і мовив, дуже спокійно і дуже впевнено, що Інгрід Бергман навіть не гідна з нею до пари стати.
З іншого боку, одного холодного дна наприкінці листопада він заявився без попередження до студії Шнайдермана і попрохав зробити його фотопортрет, і зробити його мав не Шнайдерман, а вона.
З іншого ж боку, її батьки поставилися до нього схвально, схвально поставився до нього Шнайдерман, і навіть Мілдред, Герцогиня Сноб-холу висловила своє приязне ставлення, заявивши, що Розі міг трапитися хтось значно гірший.
З іншого ж боку, у Стенлі траплялися свої моменти натхнення, непояснимі виплески невгамовної життєрадісності, коли щось у ньому виривалося на волю, і він перетворювався на жартівливого, відчайдушного і нестримного пустуна, як, наприклад, того вечора, коли він розважав Розу на кухні в квартирі її батьків, жонглюючи трьома сирими яйцями, тримаючи їх у повітрі цілих дві хвилини завдяки шалено швидким і точним рухам рук, допоки одне з яєць не впало, розбившись, на підлогу. Решту ж два він впустив навмисне, вибачившись за конфуз мовчазним жестом коміка (Стенлі знизав плечима) та зробивши заяву, яка складалася з одного слова: «Ой!»
Протягом отих чотирьох місяців вони бачилися раз чи два на тиждень, і навіть попри те, що Роза не могла віддати Стенлі своє серце так, як він віддав їй своє, вона була вдячна
