як дійсності; звісно, внаслідок цього неможливе жодне споглядання сутності без вільної можливості зміни напрямку погляду на «відповідне» індивідуальне і без екземплярного усвідомлення – як і навпаки, неможливе жодне індивідуальне споглядання без вільної можливості здійснення ідеації, спрямування погляду в ній на відповідні сутності, які екземпліфікуються в індивідуально видимому; але це нічого не змінює в тому, що обидва види споглядання є принципово різними, а речення на кшталт тих, що ми щойно висловили, сповіщають лише про сутнісний зв’язок між ними. Сутнісним розрізненням споглядань відповідають сутнісні зв’язки між «існуванням» (тут, вочевидь, у сенсі індивідуально сущого) і «сутності», між фактом і ейдосом. Відстежуючи ці зв’язки, ми з очевидністю схоплюємо належні цим термінам і відтепер чітко підпорядковані їм сутності, і завдяки цьому очищуємо поняття «ейдос» («ідея»), сутність від тих, почасти містичних, думок, що їх супроводжують[8].
§ 4. Убачання сутності та фантазія. Пізнання сутності незалежно від будь-якого пізнання фактів
Ейдос, чиста сутність може екземпліфікуватися в даностях досвіду, а саме – в даностях сприйняття, спогаду тощо, але так само і в простих даностях фантазії. Тому ми можемо первинно схопити саму сутність, спираючись на відповідні споглядання, але так само на споглядання, які не досвідчують, не схоплюють суще, а «просто виображають».
Створюючи у вільній фантазії якісь просторові образи, мелодії, соціальні процеси тощо або вигадуючи акти досвіду, задоволення або незадоволення, воління тощо, ми можемо завдяки «ідеації» вбачати і навіть адекватно вбачати різні чисті сутності: сутність просторового образу, мелодії, соціального процесу тощо, взагалі образу, мелодії тощо відповідного особливого типу. При цьому байдуже, було це даним в актуальному досвіді чи ні. Якби вільна фікція завдяки якомусь психологічному диву створила принципово нові, наприклад, чуттєві дані, які не поставали і не постануть у жодному досвіді, то це нічого не змінило б у первинній даності відповідної сутності: хоча вигадані дані ніколи не можуть бути справжніми.
Із цим істотно пов’язане те, що покладання і насамперед споглядальне схоплення сутності в жодному разі не імплікує покладання будь-якого індивідуального існування; чисті сутнісні істини не містять жодного твердження про факти, отже, з них не можна висновити бодай найобмеженіші фактичні істини. Якщо мислення про факти і висловлення про факти для свого обґрунтування потребують досвіду (наскільки його вимагає сутність влучності такого мислення), то мислення про чисті сутності – мислення, яке не змішує факти та сутності – потребує для свого обґрунтування вбачання сутностей.
§ 5. Судження про сутність і судження про ейдетичну загальну значливість
Однак тепер слід взяти до уваги таке. Акт судження про сутність і зв’язки сутностей і акт ейдетичного судження, враховуючи той
Див. мою статтю в «Logos» I, S. 315.
