як усвідомлення, яке схоплює, або покладає дійсність та існування, не може набувати функції обґрунтування. Там, де в них функціонує досвід, він функціонує все-таки не як досвід. Геометр, який креслить на дошці свої фігури, створює цим фактично сущі лінії на фактично сущій дошці. Проте ані фізичне створення, ані його досвід цього створення як досвід не обґрунтовують його геометричне бачення сутностей і сутнісне мислення. Тому байдуже, це його галюцинації чи ні й чи замість направду креслити він виображає свої лінії і конструкції у світі фантазії. Геть інакше з дослідником природи. Він спостерігає та експериментує, тобто він встановлює досвідне існування, досвідчування є для нього актом обґрунтування, який не можна замінити простим виображуванням. Саме тому науки про факт і досвідні науки є еквівалентними поняттями. Але для геометра, який досліджує не дійсність, а «ідеальні можливості», не дійсні, а сутнісні стани справ, замість досвіду граничним актом обґрунтування є вбачання сутності.
Так у всіх ейдетичних науках. На сутнісних станах справ (або ейдетичних аксіомах), які мають схоплюватися у безпосередньому вбачанні, ґрунтуються опосередковані, які даються в опосередковано вбачальному мисленні, а саме – за принципами, які вбачаються суто безпосередньо. Тому кожен крок опосередкованого обґрунтування є аподиктично й ейдетично необхідним. Отже, в цьому полягає сутність чисто ейдетичної науки, що вчиняє винятково ейдетично, що вона від початку й надалі не пізнає жодного стану справ, окрім тих, що мають ейдетичну значливість, які, отже, або можуть бути безпосередньо первинно дані (як безпосередньо ґрунтовані в первинно вбаченій сутності), або можуть бути чисто «висновлені» з таких «аксіоматичних» станів справ.
Із цим пов’язаний практичний ідеал точної ейдетичної науки, який, власне, спромоглася здійснити лише нова математика: надати кожній ейдетичній науці вищий ступінь раціональності через редукцію опосередкованих кроків думки до раз і назавжди систематично встановлених аксіом відповідних ейдетичних царин і, якщо від початку не йдеться про «формальну» або «чисту» логіку (про mathesis universalis[9] в широкому сенсі), через додавання всіх її аксіом.
А з цим знов-таки пов’язаний ідеал «математизації», що так само, як щойно схарактеризований ідеал має велике практичне пізнавальне значення для всіх «точних» ейдетичних дисциплін, чий загальний пізнавальний склад (як-от, у геометрії) обмежений загальністю кількох аксіом і чисто дедуктивною необхідністю. Тут не місце вдаватися в це[10].
§ 8. Стосунки залежності між наукою про факти і наукою про сутності
Після всього зазначеного вище зрозуміло, що сенс ейдетичної науки принципово виключає будь-яке залучення пізнавальних результатів емпіричних наук. Тези дійсності, які постають у безпосередніх установленнях цих наук, пронизують все опосередковане. З фактів завжди випливають лише факти.
Якщо
Про ідею чистої логіки як mathesis universalis див. останній розділ І тому «Логічних досліджень».
Щодо цього див. частину ІІІ, розділ 1, § 72.
