ноги врізнобіч, перелетіла через чоловіка. Її політ загальмували зарості бамбука. Його тонкі стовбури нахилилися до землі разом із бабцею, а відтак, різко розпрямившись, підкинули її високо вгору, неабияк подивувавши цим місцевих птахів.
Своєю чергою пан Хілюн від несподіванки, що він став спортивним снарядом для пані Неоли, втратив рівновагу і з вигуком «Клятий кіт!» шубовснув у річку. Пані Неола саме закінчувала свій політ і за мить опинилася на широкій спині яка, що мирно випасався неподалік.
Від несподіванки тварина заревла й кинулася бігти куди очі бачили, намагаючись при цьому скинути з себе пані Неолу. Проте жінка міцно трималася за його густу гриву.
Ноги принесли яка на берег. Тут він підковзнувся на слизькому камінні і впав у річку. Причому прямісінько на пана Хілюна, який саме намагався вийти з води. Отак вони й сиділи – знизу пан Хілюн, на ньому – переляканий як, на якому розлючена пані Неола.
– Ну, котяро, начувайся! – розмахувала руками в напрямку берега пані Неола.
«Їв собі траву, нікого не чіпав. Що сталося?» – думав як.
– Буль-буль-буль, – сказав пан Хілюн, бо вже зовсім пішов під воду, причавлений яком і бабцею.
– Що ти кажеш, Хілюне? – спитала Неола.
– Буль-буль-буль, – почулося у відповідь.
– Нічого не розумію! – сказала вона і, перехилившись через яка, вправно витягла за волосся голову Хілюна з води.
– Начувайся, котяро, – відпльовуючись, ледь зміг вимовити Хілюн. – Але витягніть мене, Неоло, будь ласка, цілком, бо я або потону, або ви розчавите мене, як коржика!
Шерпон, спостерігаючи за цим дійством з кущів, зрозумів, що нічого доброго йому не світить, коли ці троє нарешті виберуться на берег. Тож, притиснувши вуха до голови, накивав п’ятами.
Підготовка до зустрічі
Неола дуже образилася на Шерпона. Ба більше: вона по-справжньому розлютилася, бо в цей голодний рік, коли так не вистачало всім їжі, втрачати смачний обід було неабияк прикро. Того ж дня жінка пішла до голови селища Карчуна, аби той допоміг їй поквитатися із зухвалим котом.
– Карчуне, – голосно промовила вона. – Ми тих клятих котів годуємо в такий важкий рік, а від них жодного зиску, адже все одно втрачаємо врожай. Скільки ще зноситимемо таке? Пропоную вигнати муркотунів, хай дадуть нам спокій, житимемо собі краще.
– Що сталося, Неоло? – здивовано промовив мудрий Карчун. – Поряд з нами коти живуть уже сотні, а то й тисячі років. Так, іноді ми сваримося, але загалом ставимося з повагою одне до одного.
– Раніше й коти були іншими, не те, що нині, – махнула рукою Неола. – Спитай в людей, що вони скажуть.
– Нехай і так, – промовив, замислившись, сивочолий Карчун. – Треба говорити з людьми, аби запобігти конфліктам. Призначаю на завтра загальні збори нашого селища. Ходімо повідомимо про це людей.
Тим часом Шерпон,
