передати вам…
Він вийняв із кишені й простягнув їй білий конверт із золотим тисненням. Іріс кілька секунд дивилася на конверт, намагаючись зрозуміти, що з ним робити, поки Алекс не допоміг їй і не зламав печатку. Всередині було запрошення, виписане ідеальним писарським почерком: пані Іріс Май бажали бачити на прийомі лорда-регента в його особистій резиденції сьогодні о сьомій вечора. Час Кота.
– Зараз ми поселимо вас в апартаменти – просто в палаці, з краєвидом на море, – торохтів Алекс. – У вас буде півгодини, щоб опорядитися після дороги… Будь ласка, зверніть увагу: на прийомах лорда-регента завжди буває тепло, навіть жарко. Вдягайтеся легко, як на прогулянку в літній полудень. Допускаються відкриті плечі. Ще одне прохання – не використовуйте парфуми. На прийомах це не прийнято.
Іріс торкнулася долонею скроні:
– Пане… Алексе. По правді сказати, я почуваюся розбитою і зовсім хворою.
– Вам не доведеться виступати, це не концерт! Це прийом! Ви відпочиватимете, розважатиметеся і…
– …І мрію тільки про ліжко. Можливо, лорд-регент прийме мої вибачення…
Вона замовкла, побачивши, як невловно змінилось обличчя її провідника.
– Пані Айріс, – сказав він м’яко. – Це Кам’яний Ліс. Від запрошень лорда-регента не відмовляються. Якщо ви хворі, я пришлю лікаря. Але рівно о пів на сьому ви мусите бути готові, я прийду за вами й особисто супроводжу до резиденції.
За вікном пливла назустріч нова вулиця – кам’яні фасади з білого і червоного мармуру, дерева та квіти, тріскучі водоспади, струмки, що біжали кам’яними руслами. Це Кам’яний Ліс, відсторонено подумала Іріс. Ти мала рацію, сестричко, відраджуючи мене від цієї поїздки.
Два дні тому, під час останньої стоянки, вона розминала ноги, походжаючи уздовж палуби, чекаючи, поки пароплав нарешті відчалить. Непримітний молодик в одязі портового службовця з’явився, здається, нізвідки:
– Вам лист, пані Іріс…
Вона не чекала листів, і тим більше на борту пароплава. Вона була вражена, звідки службовцю відоме її ім’я, але самовпевнено вирішила, що це слава. Розгорнувши папірець, вона впізнала почерк Лори.
«У нас усе добре, – писала сестра. – Ми переїхали. Людина, яка передасть тобі лист, бажає нам добра. Ми з дітьми любимо тебе, Іріс».
– Що це означає? – запитала вона у посильного. – Що таке – «переїхали»? Куди?!
– У безпечне місце, – відповів той майже весело. – Тобто воно залишиться безпечним, якщо ви, пані Іріс, будете цяцінькою і провернете сяку-таку просту справу в Кам’яному Лісі. А яку – вам повідомлять після прибуття.
Пароплав відшвартувався. Працювали машини, пахло димом і рибою. Між бортом і причалом розширювалася смужка води.
– Хто ви такий?!
Хлопець вирвав у неї з рук листа, перескочив через борт і стрибнув на причальну тумбу. Помахав Іріс рукою:
– Не здумайте тікати, не виконавши доручення! Адже ви
