із глини посудину,Але користь від посудини в тому,
що всередині неї немає нічого.
Прорізають вікна і двері, щоб вдався будинок:
А користь від будинку в тому, що в ньому є пустота.
Воістину:
Те, що маєш, дає вигоду.
А те, чого не маєш, дає користь.
XII
Від п’яти кольорів у людей сліпнуть очі.
Від п’яти звуків у людей глухнуть вуха.
Від п’яти ароматів люди не відчувають смаку.
Той, хто женеться щодуху за здобиччю, втрачає розум.
Рідкісні товари псують людські звичаї.
Ось чому премудра людина
Служить утробі й не служить очам,
Тому відкидає те і бере це.
XIII
Милість безчестить: її бійся.
Цінуй велике нещастя як самого себе.
Що означає «милість безчестить: її бійся»?
Милість для нас – приниження.
Бійся, коли її отримуєш,
Бійся, коли її втрачаєш.
Ось що означає «милість безчестить: її бійся».
Що означає «цінуй нещастя, як самого себе»?
Тому, що у мене є «я», у мене є й нещастя.
Якби у мене не було мого «я», чи міг би я бути нещасливим?
Воістину: тому, хто цінує себе більше за світ,
Можна довірити світ.
Тому, хто любить себе, як світ,
Можна вручити світ.
XIV
Дивлюся на нього і не бачу – називаю його найглибшим.
Вслухуюся в нього і не чую – називаю його найтихішим.
Торкаюся його і не можу вхопити – називаю його найдрібнішим.
Цих трьох неможливо визначити,
Тому я змішую їх і розглядаю, як одне.
[Це одне] вгорі не світле, внизу не темне,
Тягнеться без кінця і без краю, не можна дати йому ім’я.
І знову повертається туди, де немає речей.
Воно зветься безформною формою, нематеріальним образом,
Воно зветься туманним і невиразним.
Зустрічаєш його – не бачиш його голови,
Проводжаєш його – не бачиш його спини.
Триматися Шляху давніх,
Щоб керувати нині сущим,
І знати Первозданний Початок –
Ось що таке основа та нитка Шляху.
XV
Ті, хто в давнину запроваджували Шлях,
Занурювалися в витончене та початкове,
потаємно в усе проникали.
Настільки глибокі вони були, що пізнати їх не можна.
Тому, що пізнати їх не можна,
Коли доведеться описати їхню зовнішність, скажу:
Зосереджені, немов переходять річку в зимову пору.
Обережні, немов остерігаються турбувати сусідів.
Стримані, немов у гостях.
Податливі, немов на сонці лід.
Могутні, немов один цілісний стовбур.
Усе вміщають у собі, немов широка долина.
Усе вбирають у собі, немов каламутні води.
Якщо каламутній воді дати відстоятися, вона стане чистою.
А те, що довго спочивало, зможе поступово ожити.
Хто зберігає цей Шлях, не знає пересичення.
Не
