я розповім вам, мої маленькі читачі, дещо про хлопчиків, з якими він познайомиться вранці.
Почнемо з уже знайомих нам. Шістнадцятирічний Франц – справжній німець – високий, білявий, педантичний. Має неабиякий музичний талант, наполегливий у навчанні, зачитується книжками. Дядько Фриц готує його до коледжу, а тітка Джо – непомітно, але цілеспрямовано – до майбутнього подружнього життя: виховує повагу до жінок і любов до дітей, залучає до господарських справ. Власне, працьовитий, добрий і терплячий Франц уже став її правою рукою. До того ж він обожнював свою веселу тітку як матір, бо вона й намагалася бути для нього нею.
Його брат Еміль зовсім інший за характером. Гарячий, нетерплячий і заповзятливий, він пристрасно любив море. Дядько обіцяв відпустити його в плавання після шістнадцяти років, а нині спонукав до вивчення всього, що пов’язано з мореплавством, постачав книжки про знаменитих адміралів та їхні діяння й дозволяв проводити дозвілля на річці, біля ставка або струмка.
Кімната Еміля нагадувала каюту військового корабля. Власне, всі його речі мали відношення до війни й до моря. Капітан Кідд[1] був його ідеалом, а улюбленим заняттям – вбиратися піратом і виспівувати на всю горлянку войовничі моряцькі пісні. Ходив він перевальцем, в розмові сипав морськими термінами й жодний танок не мав для нього значення, окрім матроського.
Хлопчики прозвали його «Командор» і дуже пишалися його флотом, що якорився у ставку. З ним, щоправда, раз у раз траплялися всілякі неприємності, які змусили б подати у відставку будь-якого іншого капітана, але тільки не Еміля – пристрасного любителя моря.
Демі належав до тих дітей, у яких розум і тіло розвиваються одночасно. Мати намагалася виховувати його доброю, люблячою дитиною, батько дбав про фізичну досконалість, а дідусь Марч, своєю чергою, піклувався про розум. Сучасний Піфагор[2] не утруднював онука довгими уроками й, борони Боже, не вимагав зазубрювання – тільки допомагав розкриватися здібностям так само природно, як під впливом сонця й роси розкриваються квіти.
Хоч ідеальної дитини вони й не виплекали, але його провини завжди можна було пробачити з легким серцем. Словом, це був милий хлопчик, серйозний і водночас веселий, що не хизувався власною привабливістю та розумовим розвитком, зате дуже цінував обдарованість в інших дітях. Він дуже любив книжки, які підживлювали його жваву уяву й робили мрійником.
Щоб не зробити його одним із тих ранніх у розвитку дітей, які вражають та радують дорослих короткий час, а потім одразу пасують перед реальним світом, рідні вирішили квітку-Демі пересадити в Пламфілд. Він тут так швидко прижився, що мама Мег, батько Джон та дідусь Марч визнали, що вчинили правильно. Перебування в хлоп’ячому колективі додало йому практичності в діях, розбудило дух і здуло ту ніжну павутину, яку він так любив снувати у своєму маленькому мозку.
Щоправда, він дещо шокував матір, коли, приїхавши на вікенд, уже з порога голосно гаркнув: «Хай йому грець», бо не притримав
Капітан Кідд – відомий пірат XVII століття.
Піфагор – давньогрецький філософ.
