державних утворень на землях України, як уже зазначалося, значною мірою зумовлювалося географічним положенням краю. Її терени можна розділити на кілька зон. На півночі маємо заліснені території, т. зв. Полісся. Те саме стосується Карпат на заході. З лісовими регіонами межує лісостеп. Значну частину українських земель на півдні займають степові простори. Ще одну природно-ландшафтну зону становив гірський Крим. Кожен із цих регіонів мав свою господарську спеціалізацію. Та все ж між ними існували певні взаємозв’язки.
Окремо можна говорити про узбережжя Чорного й Азовського морів. Тут велику роль відігравали морські акваторії, які були не лише годувальниками місцевих жителів. Море і в стародавні часи, і пізніше відігравало помітну роль у комунікації. На цьому узбережжі ще в часи античності з’явилося чимало факторій, з яких вивозили зернові, рибу, сіль, шкіру, хутро, мед, віск, будівельний ліс, продукцію тваринництва, а також рабів. Тут, власне, сходилися торговельні шляхи, що поєднували Європу й Азію. Натомість сюди завозили вино, оливкову олію, різноманітні ремісничі вироби, предмети розкоші й іншу продукцію, яка поширювалася на нинішніх українських землях.
Поряд з осілим населенням, яке, зокрема, займалося вирощуванням зернових, помітну роль в історії України відігравало населення кочове. Українські землі тривалий час були «місцем зустрічі» землеробської й кочової цивілізацій. Часто ці «зустрічі» не були мирними. І все ж між землеробами й кочівниками була не лише конфронтація, а й певна співпраця. Можна навіть говорити, що нинішнє населення України – це своєрідний результат синтезу землеробів і кочівників.
Українські терени заселялися ще з епохи палеоліту – давнього кам’яного віку. Найдавніші стоянки людей сягають тут часу майже 1 мільйона років тому. Одна з таких знайдена біля села Королево Закарпатської області на березі річки Тиси. На ній археологами були виявлені скребки, рубила, наконечники з каменю, вік яких становить близько 800 тисяч років. Окрім Закарпатської області, палеолітичні стоянки були знайдені також на теренах Житомирської області, у середній течії Дністра, на Донбасі й у Криму[4].
Протягом палеоліту відбувалися значні зміни в еволюції людських істот, а також змінювався й клімат. Нинішні природно-ландшафтні зони, про які йшлося вище, сформувалися порівняно недавно, у часи мезоліту (середнього кам’яного віку), близько 10–8 тис. років тому.
У часи неоліту (нового кам’яного віку), протягом VI–III тисячоліть до н. е. відбулася господарська революція в історії людства, яку називають неолітичною. Люди перейшли від збиральництва й полювання до обробітку землі та розведення свійських тварин. У них з’явилося значно більше харчових продуктів і навіть їх лишки. З одного боку, це призвело до значного зростання населення, з іншого – до структуризації суспільств: появи військових, своєрідних адміністраторів, служителів культу, які не займалися добуванням їжі. А внаслідок появи структурованих суспільств
