миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд) ліпили руками. З глини вироблялися також жіночі статуетки, моделі житла, намисто, амулети. Поверхня посуду була багато й гарно орнаментована. На ній могли бути й піктографічні написи. Орнаменти зустрічаємо також на більшості статуеток. Статуетки, глиняні моделі житлових приміщень та амулети мали ритуальне призначення і були пов’язані з хліборобськими культами. На вивчених археологами трипільських поселеннях іноді зустрічаються вироби з міді. Це переважно прикраси: браслети, кільця, гачки тощо. У поселенні біля села Корбуни в Молдові знайдено великий скарб мідних речей, переважно прикрас, які датовані першою половиною V тисячоліття до н. е. Такий скарб дає підстави твердити про існування в трипільців потреби накопичення цінних речей, а, отже, й майнового розшарування.
Дехто з фахівців схильні порівнювати Трипільську культуру з давніми землеробськими цивілізаціями Єгипту й Межиріччя, де існували держави.
У трипільців могли бути певні державні утворення. На користь цього свідчить низка чинників.
По-перше, завдяки відносно розвинутому землеробству й тваринництву в представників цієї культури накопичувалися значні лишки продукції. Це також призводило до соціальної нерівності, до появи груп, які безпосередньо не займалися виробництвом, а виконували військові, адміністративні та релігійні функції. Така соціальна диференціація потребувала державного організму.
Трипільська кераміка
По-друге, наявність великих поселень у трипільців теж свідчить на користь існування в них держави. Адже, щоб такі поселення могли нормально функціонувати, потрібно, щоб вони мали своє управління, адміністрацію, певні закони співжиття (бажано фіксовані).
По-третє, між окремими поселеннями трипільської культури мусила існувати комунікація. Враховуючи те, що ця культура поширювалася на велику територію, яка до того ж поступово збільшувалася, це наводить на думку, що мали б бути структури державного характеру, які цю комунікацію забезпечували.
Зараз є намагання утвердити думку, що українці – це нащадки трипільців. І що елементи цієї культури (землеробство, гончарство, «трипільська естетика» тощо) перейшли до нас. Однак простежити «трипільську традицію» і пов’язати її з праукраїнським слов’янським населенням проблематично. Після падіння трипільської культури і до появи слов’ян на теренах України проживали різні етноси, які творили тут свої культури й державні утворення.
Однак сказати щось конкретне про історію трипільської культури та ймовірне існування у її носіїв державних структур ми не можемо. Як уже зазначалося, жодних писемних джерел про їхні діяння до нас не дійшло.
Так само проблемно вести мову про спадок трипільців. Звичайно, культура, яка проіснувала на наших землях близько трьох тисячоліть (більше, аніж наша писемна історія), не могла зникнути безслідно.
Окрім племен трипільської культури, на українських землях у період неоліту та мідного віку
