Ангели помсти. Олесь Ульяненко

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Ангели помсти - Олесь Ульяненко страница 19

Ангели помсти - Олесь Ульяненко

Скачать книгу

пополювати, порибалити, випити горілки, м’яко кажучи. З ними приїздили їхні німфи. Слово «трахатися» – це не те слово, що його можна тут ужити. Це навіть не оргія, а простий відпочинок. Іноді у цих одутлих типів підіймався стручок. Тоді вони пишно називали це оргією. Але на ті часи це було вершиною шику: телефон, сауна, басейн, телевізор з відеомагнітофоном. Цей комфорт смердів затягнутою смертю. На цих речах я розумівся. Але всі ці предмети видавалися мені недоречними серед піску, вітру, води. Риба у воді лежала ліниво на сонячних плямах, тільки ворушила хвостами і водила зеньками. Рибі було якось однаково: чи ріжуть тут кого, чи трахаються, що аж сперма розлітається на меблі. Звісно, говорило сумління, це сон, не що інше, як сон. Людині треба все усвідомити в далекій юності, але навряд чи це допоможе жити, – крізь дрімоту, крізь випари гарячого тіла Марго проясняється думка. Я відкрив очі. Марго лежала поруч, розкішно розкинувши ноги: впалий живіт, тонка талія, слоновий колір шкіри. Світ нерухомий, але щось невблаганно в скронях гуло, наче відходили від пристані кораблі. Тільки риба в озері повистромляла голови, хапаючи безкровними губами повітря… Марго ловила ротом мій, широко відкриваючи, великим ротом. Пурпурове полум’я сонця стояло на пагорбах, а ми й не думали нікуди їхати. І так весь час, доки не пішли дощі. Марго переодягнулася у зелений джинсовий костюм, просиджувала під широкою сосною за білим мармуровим столиком, майже не розмовляючи зі мною, з тим же нерухомим поглядом, у якому не було ані печалі, ані смутку, ані задуми, притаманної дівчатам у її віці. Так, начебто вона бачила і знала все наперед. Марго підійшла, пригорнулася, постояла так, наче вираховувала хвилини, прожиті чи ні, і знову сіла за столика під кудлатою сосною. Але наступного дня була сильна злива, і вона перебралася в будинок, що підпливав водою і туманом. Марго сиділа до ночі, а потім, як сутінок чарівною кривою вирізав дикі для цієї місцини предмети, перебралася до мене під пледа, скрутившись калачиком, і я більше нічого не чув, лише серце у неї билося, мов далекий дзвін, а я нічого не запитував, проводжаючи нічні тіні, слухаючи, як дощ ріже стіною, обламує віти. І світ ніколи більше не видавався мені таким пропащим і близьким. Поцілувавши Марго у скроню, я засинав, лишаючи позаду ще один день. А зранку мене підірве, засинаючи, думав, і я подамся блукати лісом, можливо, це не так давитиме на Марго. Саме так… Саме так… Саме так і трапилося – я вийшов о шостій ранку і пішов лісом, що, наче тисячі зубочисток, стримів у малиновому сиропі світання. Дощ ущух, і вже десь близько восьмої почало припікати. Ліс – те неприємне, те страшне, що я міг уявити у своєму житті. Я йшов між відполірованими коричневими соснами і думав про Марго, не обов’язково так, як усі уявляють: обличчя, очі, шкіра, запах. Взагалі, я думав про Марго, наче про розтягнутий, відразу за сосновим лісом, простір, там, де вона зникала: у набігаючих хвилях, з іграшковим сонцем, білими будинками, шкаралупами барж і річкових суховантажів. Тут була інша Марго, і вона присутня, і її ніяк не позбудешся,

Скачать книгу