що вирушає в довгу подорож[2].
Тоді вона побігла будити Мег, яка розплющила очі під веселе «Щасливого Різдва!». Джо сказала сестрі, щоб та подивилася, що лежить під її подушкою. Для Мег теж була підготовлена книжка – в зеленій обкладинці, з тією ж картинкою всередині та кількома словами, написаними рукою матері. Ці слова робили подаровану книжку ще ціннішою для сестер.
Вже разом дівчата вирушили до кімнат Емі та Бет, котрі також прокинулися з думкою про материн подарунок. Вони знайшли такі самі маленькі книжки – на цей раз обкладинки були блакитного та ніжно-сірого, пташиного кольору. Якийсь час дівчата сиділи та говорили про щойно віднайдені материні подарунки, а за вікном народжувався новий день.
Попри певну гордівливість, Мег вирізнялася ніжною та набожною натурою. Її лагідність підсвідомо впливала на всіх сестер, а особливо на Джо, яку Мег любила особливо. Джо мала вперту вдачу, але слухалася старшу сестру – настільки добрими були її слова та м’якими – поради.
– Дівчата, – серйозно мовила Мег, поглядаючи на дві гарненькі, вбрані в нічні убори сестрині голівки, що визирали із сусідньої кімнати. – Мама хоче, щоб ми читали, любили й пам’ятали ці книги, тож, гадаю, маємо зробити це. Колись ми справді часто читали Євангелія, але з того часу, як батько пішов, і всі ці військові неприємності віддалили нас від звичних занять, розбурхали наше життя. Ми багато чим нехтуємо. Ви можете робити, як вам заманеться, але я триматиму мою книгу тут, на столі, й щоранку потроху читатиму. Нехай це буде моєю першою справою після пробудження – це читання зробить мене добрішою та стане у пригоді в щоденних справах.
Потім вона відкрила книжку й почала читати. Джо обійняла сестру і, притулившись щокою до її щоки, читала разом з нею – зі спокійним виразом обличчя, який у неї з’являвся лиш зрідка.
– Мег, як гарно в тебе виходить! Емі, йди сюди, нумо теж читати. Я допоможу тобі з важкими місцями. А в разі потреби – сестри нам пояснять незрозумілі речі, – тихо мовила Бет, вражена красивим подарунком. Приклад сестер надихав Бет розпочати й своє читання.
– Мені подобається, що моя книжка синя, – сказала Емі. Потім у кімнатах стало дуже тихо. Сторінки м’яко горталися, одна за одною. Зима. Сонце потроху підкрадалося до віконного скла, торкаючись дівочих голів, кидало проміння на їхні серйозні обличчя, наче посилаючи різдвяні привітання.
Пройшло десь півгодини, і дівчата збігли сходами вниз, щоб подякувати матері за подарунки. Проте Мармі вдома не було. Мег звернулася до Ханни:
– А де мама?
– Тільки Бог знає, дитино. Якась нещасна людина просила милостиню, і ваша мама одразу вийшла, щоб запитати, що їй потрібно. Ніколи, мабуть, на світі не було жінки, щоб так само любила роздавати направо й наліво воду, одяг та борошно.
Власне, Ханна жила в їхній сім’ї так довго, що в ній бачили більше друга, ніж служницю.
– Гадаю, вона повернеться найближчим часом. Тож поки приготуємо сніданок і
Джо отримала на Різдво Євангелія.
