Fata morgana (збірник). Михайло Коцюбинський

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Fata morgana (збірник) - Михайло Коцюбинський страница 54

Fata morgana (збірник) - Михайло Коцюбинський

Скачать книгу

напружену тишу ніщо не порушало. Підпара пошепки радивсь з Максимом, і тільки за плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий.

      Раптом все стрепенулось, ожило. Юрма зітхнула великими грудьми, і наче брижі пробігли по ній, як по воді.

      – Ведуть! Прокіп іде!..

      Прокіп підходив спокійний і діловитий, як завжди. Так само, як завжди, охайно лежала на ньому одежа, так само поважні були його рухи і неймовірним здавалось, що ся людина іде на смерть. От зараз підійде, стане, вийме з кишені заяложений зшиток і прочитає громаді, скільки зорав, засіяв та що продав. Інакше не може бути.

      Всі очі вп’ялися в нього, а він спокійно все наближався.

      Під ноги йому попалась пляма свіжої крові. Він завагався на мить, наче боявся ступити на криваву дорогу, поблід на виду і підняв очі. Вони спинились на рушницях, вилах, сокирах, на Підпарі і купці людей, що вже стояла напоготові. Він зрозумів.

      Однак привітався.

      Підпара махнув до нього острішками брів:

      – Чому сам не прийшов? Ще посилати по тебе… Готуйся. Даси одвіт перед Богом.

      – Хіба ти піп? Я дам одвіт громаді. Вона настановляла мене.

      – Пізно вже, братику. Зараз помреш.

      – За віщо?

      – Ніколи розмовляти з тобою. Сам знаєш. Швидше кажи, що маєш.

      – Громада так присудила?

      – Громада.

      Прокіп глянув навколо. Біля Підпари стояли Олекса Безик, Іван Короткий, Олександр Дейнека, дядько Панас. Все однодумці.

      – І ви проти мене? Що я зробив?

      Вони мовчали.

      Рятунку не було.

      Дядько Панас торкнув його в плече:

      – Може, покликать Марію?

      Прокіп безнадійно махнув рукою:

      – Покличте.

      Вона ледве протиснулась крізь натовп – в новому цупкому кожусі, яким загортала дитину, і зараз уклякла на обидва коліна на мокру од крові землю.

      – Помилуйте нас, пане старосто, і ви, чесна громадо… Коли б його не обрали, він би в тому не був.

      Вона кланялась низько, разом з дитиною, в один і другий бік.

      – Годі, Маріє… вставай… – спиняв її Прокіп. – Слухай, Маріє…

      І на хвилину замовк. Забув усе відразу.

      – Слухай, Маріє… ось що… коня продайте… нащо він вам…

      – Ой Боже, – голосила Марія.

      – Мовчи. З тих грошей віддай десятку Пилипу, що я позичив… хліб, як змолотиш, не продавай, своя мука буде… Мою одежу лиши для сина, як виросте – зносить…

      – Швидше там! – наглив Підпара.

      – Ой, – голосила Марія.

      – Кланяйся мамі… нехай простять… та й вже… І ти прости…

      Він тричі, як перед говінням, поцілувався з нею, приклав холодні губи до чола дитини.

      – Готовий? – питав Максим.

      – Ще маю гроші громадські… ключі.

      Він поліз у халяву і витяг звідти ганчірку.

      – Полічіть…

Скачать книгу