куда буде, та сядьте за стіл та й гостя просіть.
Гьоргій вийшов і за хвилю приніс бутлю горівки, солонину і хліб.
– Та чому не берете і єго за стіл?
– Каже, що не може встати.
– То я поможу.
І ґазда взяв злодія попід пахи і посадив за стіл.
– То ви вже в хаті мали з ним суперечку, Гьоргію?
– Та хотів мене заголомшити. Як ні угрів кулаком межи очі, то кажу вам, що тут-тут було падати. Але-м намацав поліно коло себе, та-єм го морснув по ніжках, а він сів маком.
– Ви єму не дивуйтеси, бо кождий хоче боронитиси.
– Та я нічо не кажу.
Злодій сидів за столом блідий, апатичний, коло нього Максим, а дальше Михайло. Коло печі стояла жінка в кожусі.
– Гьоргію, що ти хочеш з ним зробити? Люди, спамнєтайте єго, він хоче чоловіка вбити!
– Жінко, я виджу, що ти боїшси, та ти собі піди до мами, переночуй собі, а завтра прийдеш.
– Я не вступлюси з хати!
– То меш з нами горівку пити, але не вівкай, бо спарю. Лізь на піч та й спи, або дивиси, або як хоч.
Вона ані рухнулася від печі.
– Баба бабов, Гьоргію, вона боїтьси, як жид, бійки, не дивуйтеси.
– Е, що ми будем на ню дивитися! Дай Боже здоров’є, чоловіче, я до тебе нап’юси! Не знаю, хто за кого будем гріх мати, ци ти за мене, ци я за тебе? Але гріх мусить бути, таке зайшло, що без гріху не обійдешси. Гай, пий.
– Не хочу.
– Мусиш пити, як я просю! Горівка тебе трохи одерзне, бо-с геть уплошів.
– Я не хочу з вами напиватиси.
Всі три ґазди обернулися до злодія. Завзяті, чорні очі віщували йому згубу.
– То давай, най п’ю, але п’єть порцій нараз.
– Пий, а як нам забракне, то ще пішлемо.
Наливав одну по одній і випив шість. Потім пили Михайло і Максим. Закусували і знов пили.
Михайло:
– Скажи нам, чоловіче, відки ти забрів у наше село, ци ти близький, ци далекий?
– Я зі світа.
– А як ти, ци нашої мужицької ложи, ци міщанської, ци панської? Бо інакше до тебе застосуємоси. Мужика то так б’єси: зо три рази люшнев дулуманом по голові, скілька раз по лиці, аби впав. Бо мужик твердий, до него треба твердо братиси, а як він під ногами, то легка робота. А пана ріх-туєси знов на іншу моду; люшні не показуй, бо вмре відразу, але пужівном настраш. А як він делькотить на цілім тілі, то дай у морду два рази, але також не дуже: пан вже під ногами! Походи трохи по нім мінуту, дві, та й готовий, ребра потерті на форост, бо то біленька кістка, як папір. А жида береш на пірший вогонь за пейси; він скаче, плює, корчиться, як пружина. Але ти на то не дивишси, лише закладаєш великий палець межи два малі та й дюгом єго попід ребра, все дюгом. Це легка бійка, але болюча дуже…
Ґазди тяжко, тупо засміялися, а Михайло встромив голову поза Максима і чекав, що йому злодій скаже.
– Ну, до якої віри пристаєш?
– То, ґаздо, таке, що як ви п’єте горівку, то ви мене жадним способом живого з рук не пустите.
– Правду кажеш, бігме, правду, за
