відкоркувала пляшку горілки.
– Мій тато, – заговорила вона, перевівши погляд із хазяїна квартири на його сусіда, – коли був військовим, із друзями завжди коктейль «Північне сяйво» робив, і нічого! Нічого не боліло.
– А що це за коктейль? – жваво зацікавився Тарас.
– У півсклянки шампанського вливається півсклянки горілки.
Єжи Астровський здригнувся, почувши рецепт коктейля.
– Я піду, мабуть, – неголосно мовив він, зупинивши погляд на пляшці горілки в руці у Оксани. Його очі виявляли тугу й ніжність.
– Ні, ви не можете так швидко піти! Це не по-сусідськи! – Оксана пом'якшила голос.
Сусід приречено кивнув. Перевів погляд на Тараса. Іменинник налив собі й сусідові по півкелиха шампанського, а Оксана долила в їх келихи горілки.
– Ви мусите мені дещо пообіцяти, – наприкінці недовгого застілля звернулась Оксана до Єжи.
– Що? – злякано запитав сусід іменинника, стискаючи в руці порожній келих.
– Нагадуйте Тарасу, що він тепер живе не сам! – попросила Оксана.
Сусід задумливо і трохи знічено оглядівся на всі боки, потім повернув погляд на Оксану.
– Добре…
– Нагадуйте, що рибок треба годувати щодня, – вона кивнула на підвіконня. – І домовтеся з ЖЕКом, аби сходинки полагодили.
– Та я їм уже сто разів говорив, а вони п'ятдесят гривень вимагають! – Із сусіда вирвалося звичне для нього обурення.
Оксана мовчки дістала гаманець і вийняла звідти п'ятдесят гривень.
– Оксано! Я сам! У мене є! – Тарас, обличчя якого вже виявляло складну суть випитого коктейлю, підніс над столом руку. Його пальці міцно стискували зім'яті купюри, витягнуті з кишені джинсів.
– Та я… – Єжи побігав очицями від п'ятдесятої в руці Оксани до пом'ятих двадцяток у руці Тараса. – Я організую. Я зроблю!..
Він обережно витягнув у Тараса три двадцятки, звівся на ноги, кивнув на прощання й пішов.
– Тобі посуд помити? – запитала Оксана.
– Я сам, облиш!
– Ну, гаразд! – кивнула гостя. – Я теж піду, є справи! Про рибок не забувай!
Залишившись сам, Тарас підійшов до вікна, постежив за рибками, що спокійно плавали навколо водоростей.
– Сьогодні, схоже, землетрусу не буде, – прошепотів сам собі Тарас. – Значить, можна ще трішки поспати.
Перед тим як знову влягтися на канапу, він кинув погляд на стіл із неприбраним посудом і рішуче відмахнувся від нього жестом руки.
Розділ 5
Алік і Аудрюс прокинулися ще перед заходом невидимого цього дня сонця. За вікном квартирки Аліка в самому кінці Замарстинівської вулиці намагався ще бадьоритися день, насуплений низькою хмарністю. У голові в обох трохи шуміло – мабуть, через чарку «Немирова» і кількох чарок литовського бальзаму «Три дев'ятки», випитих на пам'ять про Джимі Хендрікса. Спали вони одягненими.
Алік
