Прутом лине стогiнI здiймається все вище?
Найстрашнiше з лiточислень…
Де ж ви, браття-галичани?
Хто зронив це ганьбовище,
I який то день настане?
I який то день настане…
Чи в угоду бурундаям?
Свiт зiп'явсь, хоч дим розтанув
В нездоланнiм рiднiм краї.
З натури
Навiщо цей зимовий дощ?
Нечуване стрiмке ридання,
Сльозавий вирок вулиць, площ.
Сум'яття. Сподiвання…
Шляхи неходженi жаги
Над прiрвою мiського моря…
Деревам не сягнуть снаги,
Коли в снiгах Карпатськi гори.
Зима
Зима засмеркла.
Злетiлись зграї.
Злилися звуки зловiснi.
Засмута-зайда замагає.
Зоря зневiрена, засни…
Здолаю злобу, зблуд зомлiє.
Заквiтне змерзлий зорепад.
Застигне зболена завiя.
Змінилось все
Змiнилось все, зосталися слова
Вороняччям безглуздим на деревах
Чи, може, ненаситнiсть лева
Переозвучить окриком сова?
Ще десь регоче видивiнь лiсна.
Та пiд склепiнням давньої печалi
Слова забутi знову прозвучали.
Благослови нас, щедрице земна.
Княгині Ользі
Я зiплив у безмежжя
І мене вже нема.
На сумнiм узбережжi —
Довкiл дерева
Там, де зрада дружину
Топтала внiвець…
Я не вiрив, що згину,
I що прийде кiнець.
Та тепер вже до тебе
Промовляє трава.
Слiз-росицi не треба.
Скрiзь похмура мерва…
Деревлянська жорстокiсть.
Дерев'яна тужба.
Пресвята одинокiсть,
Ти – моя ворожба.
Чорна билиця
Наспiвуй, земле, небилицi
Про чорний морок, бiлий дим.
Вiн не здавався нам густим.
Прозорим видалось камiння.
Лиш запiзнiлеє прозрiння,
I не зупинене промiння,
I материнське голосiння,
I чорний морок, бiлий дим…
Вони i на моїм сумлiннi.
1.7. Другие авторы
Радиолюбительские частушки
Ой, девчонки, что за радость
жить с любителем своим!
Кого любит он – не знаю.
Целый день орет в эфир!
Он наушники наденет
и в контестах все сидит.
А я кофе все готовлю,
говорить мне не велит!
Каждый день одно и тоже —
все мне уши прожужжал,
об антеннах, ягах, тросах,
о своих трансиверах.
Ой, девчонки, что же делать?
Не пойму я ни хрена!
Что за жизнь така девичья?
А вокруг все кабеля!
Одеяло поднимаю,
Чтоб любителя поймать.
Кабелями обмотался —
Не развяжешь, твою мать!
То ли
