не здатна прийняти й повірити в цю правду. З надмірності свого материнського чуття (адже «вона свої любила діти, страшно любила. Кров би дала за них») вона впадає в крайнощі любові-ненависті.
Кобилянська аналізує не так материнський комплекс власності, як нестабільність емоційно-психологічної і моральної натури жінки. Більше того – вона розглядає останню, як явище надзвичайного психоемоційного змісту. Діагноз божевілля Марійці ставить Івоніка – «в ту душу не зможе він уже ніколи сонця вложити». «Вона стала уникати людей, відпихати ворожо від себе всіх, що зближувалися приязно до неї, і понурилася цілковито у свій жаль, з якого не було для неї виходу».
«В неділю рано зілля копала…»: жіноче божевілля
У повісті «У неділю рано зілля копала…» (1908), побудованій на міфологемі гріха, Кобилянська дає ще один варіант студії жіночої долі. Вільнолюбна й горда Тетяна, вихованка циганки Маври, є тією невинною жертвою, яка спокутує гріховність людської натури, зокрема циганської. Маврина гріховна любов до двох чоловіків – отамана Раду і боярина – символічно передається її синові Грицеві і виявляється через «подвійність» його душі, прив'язаної водночас до чорнобривої Туркині і голубоокої Настки. В цьому наростанні гріховного конфлікту його розв'язка перекладена на безневинну жіночу натуру – Тетяну. Дика й горда її натура, повністю заполонена любов'ю до Гриця, виявляється найслабшою і найвразливішою ланкою. Тетяна божеволіє й у своєму безумі дає чарівне зілля Грицю, щоб знищити те лихо, що в ньому поселилося й обійняло його «подвійну» душу.
Це непоодинока ситуація, використовувана в літературі, і зокрема в українській, коли тягар нерозв'язних протиріч падає на жінку, а її емоційний і психологічний зрив веде до катарсису та заспокоєння всіх конфліктів. Так, ніби космос проривається через жінку, яка найвиразливіше реагує на соціальні та морально-психологічні негаразди патріархального світу. І саме жінка намагається у своєму божевіллі направити весь світ на «добре». «Знати, як прибратися до лиха, як його убити. Вона його уб'є, – шаліє в її (Тетяниному – Τ. Γ.) мізку, – щоб його ніде не було, в жоднім закутку світу. Ні в неї, ні в Гриця, ні в Настки… Ніде не було. Тоді буде добре». Кобилянська особливий наголос робила на тому, що Тетяна не свідомо труїть Гриця, але убиває лихо, яке є в ньому.
Події, відтворені у повісті Кобилянської, розгортаються навколо ідеї гріха, початок якого віднесено ще до прадавньої біблійної історії. Причому в цій історії обрано лише один апокрифічний епізод, а саме легенду про те, що предки циган «не прийняли на відпочинок Марії, що втікала з Божим дитятком і Иосифом», що і зробило з циган «якихось ворогів». Таким чином Кобилянська конкретизує і загострює тему гріха – ідеться не лише про людський гріх, і не лише про прадавній гріх, але про гріх, який породжує зустріч з «іншим» – культурно, расово, тендерно «іншим». У даному випадку це зустріч з «чорними непрошеними гістьми»,
