про В/ життя-буття. А сьогодні ось одержав і сам. Да, сильно поплутав распронамилосердний (його м-ти!) мої наміри. Вже збірався і зібрався. Узяв відпуск, все як слід. А на другий день – на тобі! У барині температура 38,8, а над вечір – 39,9. Та аж до сьогодні все спасибі їй, а то 39,9, то 39,5. Та як пішло, як пішло!.. Закрутився. Лікарень нема – зачинені. А що відчинені – хворих класти не рекомендується, а краще прямо, без завозу на гробки. Так я вирішив лікувати дома. До цього прираяв ще й ЗОРОХОВИЧ Гр. М. А, воно ж, вдома, В/ знаєте, що це означає… Словом аж до вчора порався сам і вдень і вночі. З учора наняв лікпомку на день, а вночі сам. Іноді доходив аж до веселого стану. Правда, ще не сказився, але боюсь, що сказюсь. Якось воно склалось такось. Ви, мабуть, читали в газетах: і в наших харківських, і в московських про страшенний прорив фронту. Всипали нам всим як слід за те, що не слід… Що далі буде – чорт його знає. Я нічого придумати не можу. Стан (настрій) жахливий. Фізично почуваю себе поки що добре, але морально – прямо з’ясувати не можу. Гнітить мене стан моєї наукової праці. Боюсь, що все піде прахом. Ніхто й слухати не хоче. Власне ніякий чорт не розуміє до чого воно все. Я тепер і сам бачу, що не слід мені було розпочинати таку справу у такому варварському оточенні. А тут ще прокляті випадкові перешкоди, хороби тощо! Був би я оце собі десь бульгальтером у якомусь маслотресті… А то взявся за науку! Ну, вибачте, що почав скаржитись. Прийшов Яків Теофанович і тому я прикінчую листа.
Слухайте, любі Варваро Олексієвна, Павле Михайловичу, Муркетику, Катерина Михайлова… Погуляйте хоч ви усі разом, одпочиньте і т. ін. Випийте хоч раз за мою грішну душу, бо мені зараз ніби не можно. Я навіть не курю вже тиждень. Думаю, що цим догодю отому лисособачому створінні, що зветься богом…
А я буду сподіватися на В/. Не пишу тому, щоб не заважати вашому відпочинкові. Та, коли й почну писати, то зараз починаю скаржитись…
Про «г……» довідаюсь сьогодні ж!
А цуцика мабуть слабують не на чумку, бо таку чумку і я б нічого не мав проти перенести. Ще б как! Їсти – какать – спать. Проте вони дуже веселі створяти. Я їх з Панасом виселив в окрему кімнату.
Вам щире-щире і усім палке привітання. Щоб ви усі хоч у сні приснились.
Цілую, ваш СОКОЛЯНСЬКИЙ.
Р. С. Бариня стогнуть, аж крехчуть та шлють привітання.
Пагана штука тифус. У Харкові його до чорта.
Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, «мистецьким» прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди. Завданням цієї статті є проаналізувати те, що шкідливого зробив в своїй творчості Остап Вишня (ми розглядаємо тільки матеріал 4-х томів його «Усмішок», скільки за роки, що пройшли після їх написання, Вишня остаточно звироднів, стратив свою «популярність» і навіть кількісно дав дуже мало) і яким способом йому те шкідливе щастило протягувати
Ця стаття являє собою ґрунтовну переробку моєї статті, написаної в січні 1930 року і опублікованої в кількох нумерах журналу «Нова Генерація».
Незважаючи на те, що загальна установка тої статті хибувала на деякі дуже істотні відхилення від марксистського методу (наприклад, ще не пережитий формалізм, неточність класового визначення «творчості» Вишні й ін.) – основного меніпощастило досягти —визначити вперше в українській радянській критиці антипролетарськість, бездарність і куркульську ідеологію «творчості» цього суб'єкта, що вважав себе за «короля українського гумору».
Я пригадую той ефект, що його справив перший варіант цієї статті задоволення з боку радянської громадськості і дикий ґвалт і скавучання з боку тих, кому обов'язково треба було зберегти цього контрреволюціонера в лавах «майстрів» літератури.
М. Хвильовий написав тоді дуже нахабну своїми перекрученнями і фальсифікаціями статтю в захист свого однодумця. Шкідники, що на той час були в ЛІМ'і, простежили тоді, щоб моя стаття не побачила світу в окремому виданні.
Тепер, коли націоналістичну контрреволюцію розгромлено, я дістаю змогу опублікувати мою статтю знову. Звичайно, я й сам за ці чотири роки дещо виріс і деякі помилки, якія бачу в першому варіанті статті я з задоволенням виправляю.
