і вражінь, а інтерпретації цих «мовознавств» поняття «української народної мови» було якраз поняттям мови українського куркульства. Куркульства, застиглого в своїй хуторянській обмеженості. Сьогодні, коли проблеми української радянської мови вже всім зрозумілі – вишнева декларація набуває всієї своєї одвертості: одним із мистецьких засобів Остапа Вишні було плекання куркульської мови в противагу мові українського колгоспника і пролетаря.
Ми маємо в своєму розпорядженні досить матеріалу для того, щоб детальніше розібратися в мовних установках Остапа Вишні. В III тому «Усмішок» надруковано гумореску «Вольовий способ», де Остап Вишня зупиняється на роботах комісій по українізації. В цій гуморесці Остап Вишня подає полтавчанку, що знає народну мову («Я полтавська українка… Говорю мовою такою, як чуєте… якою люди, такою і я…» (III—192) і росіянина Вадима Федоровича, що мови не знає, не цікавиться, але повивчав усі правила граматики. Полтавчанка іспиту не витримала, росіянин витримав.
Який сенс цієї гуморески? Сенс, як бачимо цілком недвозначний.
По-перше: зробити наклеп на Ленінську національну політику: мовляв, укрлікнепівські комісії занімаються виключно очковтирательством, вимагають тільки вивчати двадцять чи тридцять правил, які на завтра ж можна й позабувати: от така, мовляв, ваша радянська українізація. По-друге, мовляв, комісії Укрлікнепу протиставляють «справжньому» українству українізацію «не органічну». Остап Вишня так і пише: «Замислився я дуже: шкода мені землячки зробилося, і чого я – думаю – не комісія?» (III—221).
Остап Вишня сам розшифровує ті реакційні куркульські тенденції, що є в нього в питаннях мови: «місцева ініціатива – химерне слово, а без нього ні в сільраді, ні в кооперативі – неможна. Сказати – «почин» по-простому дуже» (II—181). Адже кожному цілковито ясно, що слово «почин» – це зовсім не «місцева ініціатива», що мовні тенденції Остапа Вишні збігаються з пропозиціями російського мракобіса адмірала Шишкова говорити замість «калоші» – «мокроступи», що мовна практика, керована КП(б)У, практика, що живе і в колгоспі і серед українського робітництва, геть знищила, перекинула догори ногами реакційні, куркульські установки Остапа Вишні і його націоналістичної свори.
На цьому короткому зауваженні щодо мовних установок Остапа Вишні можна з цим питанням і покінчити, адже націоналістичні куркульські вуха «короля українського гумору» виразно стирчать з цих двох прикладів.
2. У ОСТАПА ВИШНІ БУЛА СВОЯ ТЕХНІКА КОМІЧНОГО
Ця техніка комічного цілковито збігається з куркульською обмеженістю і некультурністю мовних поглядів Вишні.
Основа дотепу у Вишні є зниження поняття, при чому зниження саме в розумінні вульгаризації, здешевлення, опошлення. Певне поняття розчленяється Остапом Вишнею на два відтінки, або береться одразу два розуміння одного й того самого слова і т. д. Класичним прикладом для цього править початок «Літературних усмішок». «Слово «письменник» походить від дієслова «писати», а не
