ви скажете на цей афоризм?
– Я думаю, – відповів я, – що цей афоризм треба так перефразувати: сідаючи за письмовий стіл, не забувай добре помити руки. Чому не треба цього забувати? А тому, що все одно примусять.
Говорячи про образи Остапа Вишні, фурорист проробив таку махінацію: взяв кілька мініятюрок («Симферополь – Ялта», «Море», «Слухай, обивателю» і ін.), вирвав з них по одному образу, що здалися йому начебто невдалими й що ними, на його погляд, легше було спекульнути й, обслинивши ці образи, зрезюмував:
– «Ми проаналізували кілька категорій образів О. Вишні, – зрезюмував Полторацький. – Ми обрали найхарактерніше. Образ у О. Вишні як принцип… обмеженого характеру, соціальний еквівалент цього образу має коріння в обмеженому селянському побуті».
Тепер давайте подивимось, що це за образи й які махінації над ними пророблено.
Образи з першої мініятюрки: «стовбова дорога покрутилася… білим ужем попід скелями стрімчастими покручена»… (далі фраза вривається, бо далі ця дорога «то тут, то там виблискує спиною» – образ для спекуляції не підходящий. – М. X.)… «море у чадрі туману», «і гордо над ними закинув зубчасту голову Ай-Петрі». Оце ті образи з першої мініятюрки, які нібито нервують «естета», обізнаного в «бедекерах». Перелякавшись, що його пробачте на слові, «чесність» таки поставлять під сумнів, «морфолог» поспішає показати свою «вченість» і заявляє, що це образи – «шабльонові». Нахватавшись дечого з Жирмунського та Шкловського, не зумівши навіть розібратися в нахватаному, претензійний початківець від «критики» з «ученим видом знатока» неохайно розкидає сентенції. Що таке «шабльоновий образ»? Це я вже до вас, тов. Европенко-Европацький? Чи відомо вам, що славетний Ан. Франс, скажімо, здобув собі славу великого письменника саме на «шабльонових» образах? Чи відомо вам, що, скажімо, геніяльний Достоєвський не дав жодного «свіжого» образу саме в тому вузькому його значінні, як його розуміє ваш Полторацький? Чи знаєте ви, що в наші суворі дні свіжість образу вимірюється впливом цього образу на широкі маси? Чи знаєте ви, що вишуканий декаданс футуро-шизофренічного квакання наша сучаснісь давно вже відкинула в помийну яму? Відомо це вам?
Образи другої мініятюрки: «хвильове море – це пастух… воно гоне велику отару баранів до берега», «медуза морський холодець… кругле, як мисочка, біле дрижасте, холодне й прозоре».
Ці образи викликають з боку «морфолога» такі «соціологічні» перли: «так і видно в цих образах художника з обмеженим власним селом видноколом».
І знову таки претензійна «вченість». Амплітуда образу вимірюється «морфологом» не його, образу, клясовою вартістю в сполученні інших образів, що утворюють псиний зміст, а формалістичним талмудом, стиснутим до того ж обмеженістю українського урбанізованого міщанина. Коли, скажімо, перший образ асоціятивно переносить читача в коло баранів (не тих, звичайно, що… і т. д., а таки справжніх баранів), то в чому ж тут вина О. Вишні? Справжній
