внизу квитанції. Енві жбурнула аркуш паперу на стіл, ляснувши по ньому долонею. Девон Сантос... чорт його забирай. Він був одним з цих нещасних власників клубу, а сам змусив її думати, що він простий танцюрист.
В цю секунду двері відчинилися, і в офіс увійшов Девон. «Коли б ти хотіла почати?»
*****
Нік промчав через весь танцпол, а потім сходами нагору до виходу. Відкривши двері з силою, набагато більшою, ніж було необхідно, він люто глянув на людину, що намагалася пройти через охорону. Так як всі вишибали були перевертнями, вони могли відчути вампіра навіть тоді, коли зовні на це нічого не вказувало.
Схоже, що стиль вбрання та зовнішність звичайного вампіра взяли свій початок із збіговиська готів. Однак, за останні кілька місяців всередину намагалися потрапити кілька вампірів в ділових костюмах і в звичайних для клубів нарядах. Саме тому перевертні воліли покладатися скоріше на свій нюх, ніж на очі. Правило номер один: вампіри не мають права проходити всередину без дозволу власника клубу.
- Що Вам тут потрібно? - Запитав Нік, намагаючись розмовляти, як професіонал, адже навколо були звичайні люди. Хлопець, що привернув його увагу, нахилив голову набік і обдарував Ніка такою злісною усмішкою, що його охватила паніка.
- Я б хотів пройти всередину, - сказав Рейвен. Його зіниці збільшилися, як траплялося завжди, коли він використовував свою силу для поневолення будь-якого, хто міг потрапити під насильницькі чари вампірів.
Нік оглянув його з ніг до голови. У цього хлопця було чорне волосся, яке звисало прямо на його обличчя. Кінчики волосся були пофарбовані в рожево-неоновий колір. Він був досить молодий, не більше двадцяти п'яти років. Шкіра його мала блідий відтінок, а навколо очей була темна і густа підводка. Його губи були покриті чорною помадою, і навіть на нігтях був лак чорного кольору.
- Вибачте, містер... - Нік стояв дуже спокійно, намагаючись не пропустити жодного руху вампіра. Незалежно від розміру та віку, - всі вампіри були небезпечними, і їх не слід недооцінювати.
- Рейвен, можете називати мене Рейвен, - відповів той, дивлячись на Ніка оцінливим поглядом та задумавшись, як довго може протистояти його чарам ягуар.
- Вибачте, Рейвен, але у нас все зайнято, - пояснив Нік, обвивши пальцями свій двоствольний пістолет, що спочивав глибоко в кишені його шкіряного піджака. Пістолет був заряджений срібними кулями, наповненими святою водою. В куточках його губ з’явилась садистська посмішка, коли він відчув дерев'яне лезо ножа з кістковою ручкою, який був прикріплений до його передпліччя.
- Тоді чому всі ці люди все ще стоять в черзі? - Запитав Рейвен, помітивши, що райдужкy очей ягуара починає накривати золота тінь.
Нік посміхнувся, але ця посмішка була більше схожа на скрегіт зубів:
- У них заброньовані місця.
На мить очі Рейвена заблищали в світлі темряви, здавалося, немов демонічний огонь їх освітлює зсередини. Нік спустився
